Це звичайна річ, коли дитина бере в руки їжу або виймає її з рота, а потому запихає знову, розмазуючи при цьому скрізь, де тільки вдасться.
На світі є багато гарних забавок.
Але тут не йдеться про кубики, плюшеві звірята, музичні скриньки, розмаїті калатальця, свищики та інші подібні речі.
Я маю на увазі їжу.
Бо будь-якою їжею, яку нам подають, можна бавитися.
Наприклад, є вівсяні пластівці.
Мама запихає мені їх ложечкою до рота, а коли думає, що я вже проковтнув, то підсуває наступну порцію. А я тоді все випльовую і відчуваю, як воно приємно стікає підборіддям.
Мама знову запихає все те мені до рота.
Я ще раз випльовую.
Врешті вже не залишається нічого.
Усе розмазане по моєму підборідді. Мама, попри все, запихає в мене чергову ложку вівсянки.
Ми можемо так бавитися доволі довго, аж у мисочці нічого не зостається.
Маленькі шматочки із печінкового паштету також чудово годяться для забави, їх можна брати у руки і розмазати по волоссі. І вже їх нема!
Можна також спробувати приліпити їх мамі до носа. Або до свого, бо він ближче.
Маленькі кругленькі фрикадельки з м’яса – це найліпша їжа, яку лишень знаю.
Бо їх можна кидати й спостерігати, як вони котяться під стіл.
Тоді мама мусить нахилятися і їх визбирувати.
А якось – зовсім ненавмисно! – я поцілив такою м’ясною кулькою просто ув обличчя мого старшого брата.
На його тарілці були дві котлетки й він уже хотів було взяти одну в руку.
Але тоді мама розсердилася.
– Навіть не думай у нього кидати! – суворо проказала вона. Й він побоявся дати мені відсіч.
Але я бачив по виразу його обличчя, що йому таки дуже хочеться це зробити.
Ікра з тріски мені подобається набагато більше, ніж картопляне пюре.
Бо не бачу нічого надзвичайного у плесканні цілою долонею по картопляному пюре.
А ось коли хляпнути по тарілці, в якій є ікра – це вже справді весело. Бо весь вміст умить вихлюстує з посудини, а ікринки щодуху стрибають навсібіч.
Бо бояться мене.
Терта морква, фруктове пюре, пом’яті банани – це також добра їжа.
Можете мені повірити, бо я не раз гарно бавився такими кашками.
Не кажучи вже про молоко.
Правда, тепер я так легко перекидаю своє горнятко з молоком, що мене це вже не розважає.
Хоча завжди цікаво спостерігати, куди ото молочко вирішить поплисти.
Вчора після обіду тато з мамою були близькі до шалу = це було видно по їхніх очах. Тато сказав:
– О Боже, після такого обіду йому буде просто нудно бавитися кубиками чи калатальцями!