Батькам ніколи не вдасться цілком запобігти, аби дитина не запихала до рота забавок. Проте батьки мають подбати, аби забавки та інші предмети, якими дитина бавиться, були великі настільки, щоб вона не могла їх проковтнути.
Мені дуже подобається облизувати деякі свої забавки й запихати їх собі до рота.
Декотрі, правда, смакують особливо «фу» і «бе»!
Окрім моїх забавок, існує ще багато різних речей, які дуже смачні, коли їх запхати до рота й смоктати.
Наприклад, я уже з’їв достатньо торочок із килима.
І це не тому, що вони аж такі смачні.
Терта морква та фруктове пюре загалом не гірші. Може, навіть і ліпші. Але торочки я з’їдаю просто так, для того, щоб якось провести час.
Ага, а щойно з’їв монетку, яка саме випала з маминої руки.
Заки мама по неї нахилилася, я вже встиг запхати монетку до рота, позаяк вона покотилася просто до мене.
– Фе, фе! – скрикнула мама і звеліла мені негайно виплюнути монетку.
Та я не виплюнув.
І раптом проковтнув її.
Мама наказала мені широко розкрити рота, але я зовсім не мав бажання цього робити.
Мама мусила силоміць розтулити мені вуста, аби зазирнути до рота.
Коли тільки уздріла, що монетка зникла, то аж змінилася на лиці.
– О Господи, сину, ти ж не ковтнув її, правда? – злякано загукала до мене. А я саме це й зробив.
І що в цьому поганого?
Коли тато повернувся з роботи, мама і далі виглядала схвильовано.
Одразу йому все розповіла.
– Та заспокойся, кохана, – відповів їй тато. – Якщо ця монета не потрібна тобі ось зараз, у цій хвилині, то досить почекати до завтра, а там хлопець сяде на горщик, то вона й вийде.
Проте мама не хотіла так довго чекати.
Й одразу посадовила мене на горщик.
– Є щось? – щохвилини питала бабуся.
– Нічого, – відповідала мама, піднімаючи мене догори, – ані краплини!
– Певно, треба зателефонувати до лікаря.
– Або до податкової інспекції, – промовив тато. – Вони знають способи, як витиснути з чоловіка останню копійку!
Бабуся поглянула на мене вельми серйозно, наморщила чоло й суворо промовила:
– Фе! Лялі не можна їсти таку погану монетку! То бека. Ох, погана монетка, погана, бе, бе!
Бабуся майже завжди так смішно зі мною бесідує. Малі діти геть нічого не розуміють із тих слів.
Тато пообідав і теж прийшов до мене – подивитися, як справи.
– Жодних результатів? – спитав він.
Мама заперечливо похитала головою. І тоді тато взяв мене на руки, заніс до лазнички і ще раз посадив на горщику.
Тут нам ніхто не заважав, і коли тато зняв мене з горщика, справу було зроблено.
– Кохана! – загукав тато. – Ходи сюди швиденько, щось побачиш! 10 копійок! Це неймовірно – відчувати себе батьком дитини, яка несе золоті яйця!