У 10-12 місяців дитина береться наслідувати дорослих. Наприклад, коли ми сміємося, дитина також сміється. А коли, скажімо, вона бачить, що старший братик чи сестричка щось малюють або пишуть, то намагається також добратися до олівців, аби діяти так само.
Я вже вмію багато чого.
Вмію, наприклад, полічити на калькуляторі до 999 999 999.
А ще вмію лічити до двох.
Мене бабуся навчила.
– Слухай, сонечко, – каже вона, – одна людина, яка тебе любить, це твоя мама. І показує один палець.
А друга людина, яка теж тебе дуже любить, – це твій тато.
І показує другий палець.
– Один і один – разом два, – завершує бабуся. – Люба мама й любий тато – це якраз те, що потрібно такому маленькому пташкові, як ти!
Отож якщо бабуся не помилилася, то я вмію лічити до двох.
Та я вмію ще багато чого.
Наприклад, можу написати листа до моєї матусі.
Для цього я беру червоний олівчик зі столу мого старшого брата й пишу на стіні листа, аби мама одразу змогла його побачити й втішитися.
Отож пишу: «Мила матусю! Ти – найкраща у світі!»
Та позаяк я іще добре не знаю, які то рисочки повинні бути у тих літерках, то, про всяк випадок, іще малюю маму.
Щоб вона одразу могла зрозуміти, що цей лист – для неї.
Так само пишу татові: «Любий татку! Ти також є найкращий у світі й посідаєш почесне друге місце!»
Правда, однієї проблеми досі мені таки не вдалося розв’язати.
А саме – скількома червоними рисками написати: «Шлю вам сердечні вітання і 999 999 999 цілунків!»