Коли мама хоче сама сплести на спицях светрик для дитини, треба врахувати, аби малюкові не було в ньому надто тепло. На жаль, таке трапляється доволі часто.
Моя бабуня – чемпіонка світу із плетіння на спицях. Вона робить на них різні речі для мене.
Бабуся плете светерки, повзунки, шапочки, рукавички, шкарпетки…
Не знаю, чи це справді так, але тато каже, що бабуня також робить на спицях підгузники й рушнички для знімання із плити гарячих горщиків.
Коли моїй мамі стає холодно, я завжди мушу вдягати ті светерки.
А ось мені ніколи не буває зимно, коли маю на собі светерок. Я тоді пітнію.
Коли я застуджений, то на мене надягають силу-силенну бабусиних светерків, та ще шапочку й рукавички. І тоді я теж пітнію.
Бабуся дуже не любить, коли мама запитує її, чи рукави часом не задовгі.
Бо вони завжди задовгі.
Коли бабця не чує, тато говорить, що тими рукавами спокійно можна обв’язати всю земну кулю! Мама дуже тішиться із тих вдяганок, які бабуся плете на спицях, хоча мені не вдається усіх їх зносити.
– Хто знає, може, буде ще одна дитина, – каже мама. – Напевно вистачить на ще одне.
– На одне? – перепитує тато, дивлячись на купу светерків і камізельок, які сплела бабуся. – Та тут вистачить для стількох дітей, що якби разом узялися за руки…
– Знаю, знаю, – перебиває його мама, – то охопили б цілий екватор!