Буває, що мамі необхідно щось зробити в кухні. Цілком природно, що дитина йде за нею. Проте якомога швидше треба пояснити дитині, що гарячі баняки, гаряча вода, все, що стоїть на газовій плиті, ножі, виделки та інше кухонне начиння не є для забави.
Найліпшим місцем у цілому домі є мамина кухня.
Скільки то там речей, із якими можна щось майструвати, які можна поперекидати!
Коли мама садовить мене на столі й дозволяє допомагати їй місити тісто, то це найліпше відчуття на світі.
Проте коли мама робить тісто на пампушки, то мені не можна їй помагати. Бо пампушки, коли печуться, можуть бризкати в очі гарячою оливою.
Але у всьому іншому можна.
Хіба що мама ріже цибулю.
Бо тоді плачуть і мої очі, й мамині.
А найліпше, коли вдається скинути на підлогу горнятко.
– Ууууууууу! – вигукую тоді з радістю.
Мама також тоді багато говорить.
Мушу тільки пильнувати, аби не скинути на підлогу забагато речей, бо тоді мене одразу випроваджують із кухні.
У шухлядках кухонних шаф міститься ціла купа забавок: і ситка, і друшляк, і товкачик до м’яса, яким можна робити «бум-бум».
Я хотів би, аби у моїй кімнатці також було стільки чудових забавок.
Але у ній зовсім нічого немає.
От хіба якісь гумові звірята, кубики, машинки, книжки з малюнками та інші нецікаві речі.
Найбільше мені подобається бавитися лійкою.
Бо на ній можна грати.
Коли я ото недавно сидів у кухні й грав на лійці, тато на хвильку зазирнув до мене і вигукнув:
– Ого, оце то музика! А можеш заграти «Марш гладіаторів»?