У річному віці дитина володіє багатьма навичками: може ходити, тримаючись за меблі, може вимовити декілька простих слів, може махати ручкою, робити «тосі, тосі лапки», стягати з ніг шкарпетки – й багато-багато інших речей.
Я вже вмію сам одягатися.
Себто не зовсім, але трошки.
Вмію натягнути собі шапку на очі – й мене нема.
Так само вмію роздягатися.
Скажімо, можу постягувати собі з ніг шкарпетки.
І можу робити це стільки разів, скільки мама їх на мене вбиратиме.
А знаєте, що ще можу?
Можу показати бабусі й дідусеві, який великий виросту.
Отакииииий великий!
Ще вмію бавитися з дідусем у «тосі, тосі лапки».
Дідусь бере мої долоньки, плескає ними, й ми разом співаємо:
«Тосі, тосі лапки, підемо до бабки, від бабки до тата – там киця кудлата».
Ми плещемо обіруч і повторюємо знову.
І щоразу на останніх словах разом заходимося сміхом.
Та я вмію ще більше.
Вмію пройти о-отаку відстань.
Зовсім маленьку.
Мама міцно тримає мене, а тато витягує до мене руки, та так, що майже мене торкається.
І коли каже: «Ходи до тата», – я йду.
Правда, іще хвильку чекаю, і тато повторює те саме вдруге. І знаєте, що тоді роблю? Іду!
Роблю цілий крок!
Не падаючи, розумієте?!