Річна дитина увесь час шукає нового досвіду, постійно прагне навчитися чогось іншого. Вона вже вміє грати на бубні, робити «тосі, тосі лапки» й багато інших речей, які для неї є цікавими і дарують їй новий досвід.
Я – обчислювальний геній.
Тато навчив мене рахувати на своєму калькуляторі, на якому з’являється багато-багато малюків-хлоп’ят.
Тато натискає кілька кнопок і раптом в одному рядку вишиковуються всі молодці-хлоп’ятка: 888 888 888.
Я добре їх бачу.
– А як усі гарно спокійно сидять! – звертає мені увагу тато. – Напевно, сидять на горщиках. О, поглянь, тут навіть на три горщики більше!
А й справді!
Можу рахувати на старому татовому калькуляторі, скільки мені хочеться.
Щоразу я намагаюся лічити отими малими хлоп’ятами, які сидять на горщиках, проте не так просто викликати їх усіх одразу.
Та я дослідив, що найшвидша обчислювальна метода – це коли я кладу калькулятор побіч себе на підлозі, а сам на хвильку підводжуся.
А потому – буммм! – дупцею на нього. І тоді з’являються відразу всі цифри, наприклад, 776 534 839 або щось подібного.
Тато якось приглядався, як я ото рахую.
Дупцею.
І потім ствердив, що мені треба якомога швидше запатентувати цю методу.
Або продати якомусь обчислювальному центру.
А далі він натиснув на кнопки і з’явилися відразу всі 888 888 888 хлоп’яток на горщиках, після чого загукав до мами:
– Кохана, знаєш, який найпростіший спосіб, аби на світ прийшло 888 888 888 хлоп’яток?