Річна дитина може ходити, тримаючись за меблі. Або коли мама підтримує її попід руки чи за плечі. У цьому віці не так багато дітей уміють ходити зовсім самостійно, зате всі з неймовірною швидкістю пересуваються рачки.
Нині я був на прогулянці.
Я справді йшов.
Сам.
Я вже віддавна вмів зі швидкістю суперекспресу рачкувати цілою хатою, і це мені страшенно подобалось. Так само давно міг ходити, коли мама або тато міцно тримали мене за руку. Та тільки-но вони пробували зі мною пожартувати і відпускали мене, я одразу сідав на дупцю.
Буммм!
І все, і кінець ходінню.
А ще я можу сам стояти поруч із ніжкою стола або крісла. Й ніхто мене вже не тримає.
Тільки от поблизу хтось обов’язково мусить бути, аби я знову не зробив буммм на дупцю.
Але сьогодні я здійснив свою першу прогулянку, тобто спершу я не хотів іти.
Я стояв разом із мамою посередині нашої великої кімнати. Та ось у дверях з’явився тато. Він присів і простягнув до мене руки.
І сказав, що я можу сміливо до нього прийти.
Я не хотів, бо він замало простягнув руки і до нього було задалеко.
Цілий крок або й два.
Але тато простягнув руки трішки далі, й тоді я собі подумав: «Спробую!»
І спробував.
Я пішов до нього, жодного разу не впавши.
Сам.
Два кроки.
Отак просто назустріч світові.