…погляд з боку
Вийшовши на вулицю, Садівник подумав, що варто було б знайти ведмедя Волоцюгу. Він стільки тинявся і стільки блукав світом, що напевно має що йому розказати, а крім того, він, як ніхто інший, був добре ознайомлений із Чорною Стороною життя. Одначе ведмедя Волоцюги ніде не було видно. Скоріш за все, він никав плутаними відлюдними вуличками Ведмежого …
Ведмідь Пасічник жив на галявині край лісу. Навколо його будинку, що потопав у вітах найрізноманітніших кольорів і запахів, півколом стояли дерев’яні бджолині вулики. Отож проз будинок ніяк не можна було пройти, не зустрівшись з бджолами. А вони, як відомо, дуже непередбачувані комахи. Єдиному ведмедеві Пасічнику якось вдавалося з ними порозумітися. Та і як би не …
Повернувшись додому, Флоренціюс заходився уважно гортати свої давні записи, сподіваючися знайти хоч щось про чорні троянди. Але нічого не знайшов. Аж ось у голові йому сяйнула одна думка. Він понишпорив у шухлядах свого письмового стола і знайшов там три пляшечки чорного чорнила. Одна була повна, друга тільки до половини, а третя – зовсім порожня. – …
У цей час до самих прилавків під’їхав і зупинився розкішний лімузин бірюзового кольору. З нього вийшла сама ведмежа Королева в супроводі вбраного в елегантну уніформу ведмедя Водія. Вона багато чула про дивовижні Флоренціюсові троянди й тепер хотіла побачити їх на власні очі. А може, й купити, якщо сподобаються… Королева мала дуже елегантний вигляд: вона була …
Флоренціюс був найкращий садівник, що вирощував троянди, у всьому Ведмежому Королівстві. У його саду росли дивовижні троянди всіх сортів і різноманітних кольорів: сніжно-білого, молочно-білого, лебедино-білого, кольору рожевого суничного торта, кольору сонця, що сходить, кольору ненадкушеного персика, кольору кроликового носика, кольору карамельного морозива, кольору заходу сонця, кольору ягід червоної горобини, кольору надкушеного персика, кольору найтемнішої вишні …
Жив собі колись на світі Садівник Флоренціюс. Він був ведмідь – як і всі інші мешканці того містечка. І тато Флоренціюсів був садівник. І навіть дідусь, чий портрет висів у будинку над каміном, теж був садівник. Не кажучи вже про те, що обидва вони, як і Флоренціюс, були бурі волохаті ведмеді. Флоренціюс жив у передмісті …
Одного холодного грудневого досвітку родина Бурих Ведмедів заходилась готуватися до Різдва. Як і щороку, вони захотіли відвідати родичів, що жили в найвіддаленіших куточках Землі. Трудилися всі: тато Ведмідь, мама Ведмедиця, дідусь Ведмедусь, бабуся Ведмедуся і п’ятеро ведмежат. Спершу Ведмедям довелося добряче попрацювати сокирами й пилками, щоб наповнити дровітню полінцями. Потім вони побрали міцні мотузки, прив’язали …
Рудий, дійсно приголомшений розвитком подій, стояв у стороні, наче не міг отямитися від того, що почув. Кожна подія мала власне пояснення. Геть інше, ніж припускав Рудий. До того ж з’ясувалося, що Чужий не має з цими подіями нічого спільного. Чи справді це так? Рудий і далі недовірливо дивився на незнайомця, що стояв неподалік. – Все …
І тоді несподівано пролунав крик Пані Зяблик, який здійняв шалений переполох у лісі. Щебетання, писк, завивання й інші ознаки загальної зацікавленості цілого лісу. – Є! Є! Знайшлося моє пташеня! – радісно й голосно викрикувала Пані Зяблик. – Знайшлося моє пташеня! – Зараз-зараз… – Рудий одним стрибком опинився біля гнізда Пані Зяблик. – Як це «знайшлося»? …
– Це він? Це Чужий? – Ведмідь одразу забув про свою втому і зірвався на ноги. – Аби тільки його не сполохати, – стишив голос Рудий. – Обережно… – Гм… Він не здається грізним… – прошепотів басом Ведмідь. – Він навіть не звертає на нас уваги. – Хрю-у-у… Хрю-у-у… – невпевнено захрюкала Пані Кабаниха. – …