…погляд з боку
Увесь млин заполонили темрява й тиша. Лише іноді, коли сильніший подув вітру вдаряв у дерев’яну руїну, тріщала якась балка, скрипіла дошка чи грюкало щось на підлозі… Прищуватий і Барило, або ж Михайло Ластівка і Броник Опецьок, не запалювали свічки, яка стояла на млиновому камені. Адже остерігалися, що світло, яке просочувалося крізь діряві стіни, зрадило би …
Настінний годинник захрипів, ляснули маленькі дверцята – і зозуля, яка з них вискочила, прокукала одинадцять разів. Двадцять третя година. Амвросій заворушився в кріслі, аж пружини застогнали, і закліпав. «Я задрімав», – здивувався він собі. Детектив хотів лише трохи відпочити від вражень цього незвичайного дня – і заснув. А день був таки незвичайний. Амвросій вже знав …
Із майстерні пана Синички Амвросій подався прямісінько на вулицю Пивоварів – оглянути будинок, в якому жив Михайло Ластівка. Опинившись на місці, він задоволено зауважив, що навпроти будинку номер вісім – кав’ярня «Солодкий куточок». – Непоганий спостережний пункт! – мовив упівголоса, заходячи досередини. Кав’ярня була порожня. Лише молода кельнерка, шелестячи накрохмаленим фартушком, розставляла на столиках свіжі …
Навіть допитливий розум пана Носика не міг відповісти на запитання, чому жоден із містечкових столярів не мав майстерні на вулиці Столярській, хоч така в Містечку й була. Один із трьох майстрів долота й рубанка вибрав собі вулицю Кошикову, другий – Лебедину, а третій облаштувався на вулиці Катеринщиків. Власне перед першою з тих майстерень зупинився пан …
Невеличкий прямокутник неба, який зазирав через заґратоване віконце, ще недавно мав колір стиглої помаранчі, а зараз посірів, і та сірість з кожною хвилиною ставала все сірішою. Куба спостерігав за цими змінами, нервово обмахуючись хвостом. – Тиждень закінчується, – пробуркотів. – Третій день страшної нудьги. Аби він був уже останнім! Власне кажучи, якби не та нудьга …
Амвросій заснув аж над ранок і прокинувся за годину з невиразним усвідомленням, що трапилося щось погане. Однак не міг собі пригадати, що саме. Тільки коли він цілковито отямився від сну, усвідомив собі, що сталося, і тривога за приятеля впала на його плечі велетенським тягарем. Лише на мить його окрилила надія, що зараз він почує за …
Двері зачинилися з жахливим скрипом, і Куба запишися сам. Перше, що він зауважив у темряві, було заґратоване віконце, крізь яке виднівся клаптик темно-синього неба і кілька зірок. Збігло трохи часу, поки він призвичаївся до мороку і з’ясував, що перебуває в захаращеній комірчині, яка просмерділася мотлохом і мишами. Обережно простягнув лапу і натрапив на затхлий мішок, …
Вечір був теплий і погідний. Небо аж вгиналося від зірок, а в хлібах безтурботно сюрчали коники. Довкола не було ні душі, тільки розколошкані верби, що позначали дорогу з Містечка до Березового гаю, були схожі на відьом, які підстерігали непрошених гостей. Саме біля однієї з цих верб зупинився пан Носик, повернувся обличчям у бік Містечка і …
Уже з тиждень містечковий листоноша чи не щодня зупинявся перед будинком пана Носика і витягав з пузатої торби білі й блакитні конверти. Численні друзі старенького детектива і його пса Куби, які вже встигли придбати «Портрети незвичайних псів», поспішали надіслати їм привітання і побажання. Пан Амвросій так звик до цих виявів симпатії, що, коли в середу …
Куба – найдивовижніший із псів – лежав у затінку яблуні і мріяв про велику жирну кістку по яку саме подався до міста його господар і друг – детектив Амвросій Носик. – Очікування на велику жирну кістку – найприємніше з усіх очікувань, – пробурмотів пес собі під носа, ласо облизуючись[1]. Завдяки цьому радісному очікуванню й весні, …