Фактори ризику

Встає резонне питання: «Які фактори впливають на розвиток дитячої залежності?» На мій погляд, сьогоднішня орієнтація дітей на першість і лідерство, прагнення бути скрізь першим, головним і кращим, згубна. І вона може викликати залежності. Не можуть усі бути головними і першими. Я упевнена, що безліч дітей, в яких це таке модне сьогодні лідерство не відбулося в житті, компенсує його через комп’ютерні ігри, де нічого не треба робити, слід тільки володіти простою навичкою натискання кнопок. Тут вони можуть бути і першими, і головними. Отже ті антикультурні моделі поведінки і світовідчуття, які нав’язуються сьогодні, теж грають не останню роль.

Дуже важливо, що зараз у великих містах перестали випускати дітей у двір. Дітей навіть не п’яти років (наприклад, я і багато моїх знайомих гуляли одні у дворі), але і дванадцятирічних, і тринадцятирічних.

Іноді я запитую в батьків, які привели дитину на діагностичний прийом, про те, чи гуляє вона у дворі. І батьки зазвичай дивляться на мене як на інопланетянина і кажуть: «Що ви! Хіба можна випускати дитину в двір? Там же педофіли». Отже виходить, що в нас у дворах тепер гуляють педофіли. Але я бачу, що в дворах не гуляє взагалі ніхто.

Дуже поширена лякалка про те, що навколо одні педофіли, зробила свою чорну справу: двори порожні, зате діти проводять своє дозвілля за комп’ютером, і багато хто з них перетворюється на психічних інвалідів. Сьогодні діти, підлітки нерідко надані самі собі. Не знаходячи підтримки ні в сім’ї, ні в школі, вони збиваються в зграї і дорослішають у субкультурі. Те, що зараз називають молодіжною субкультурою – це не ніяка субкультура, а вигрібна яма, від якої теж з’являється залежність. Втім не всім дітям хочеться біснуватися на дискотеках, не всім дітям подобається розбещено поводитися і лаятися матом навіть у розмові з дівчатками. Є багато дітей, яких ця вульгарність і грубість життя відвертає. Для них затишніше проводити час перед комп’ютером.

Такі діти необов’язково грають у жорстокі ігри, але вони таким чином аутизуються. Вони, можливо, просто заповнюють час всякою нісенітницею і сидять тихо в себе вдома, бо вони не вписуються в реальність, яка агресивно нав’язується. Можливо, багато хто з тих дітей, підлітків, які тішаться комп’ютером, із задоволенням ходив би в гуртки або студії, але в багатьох немає можливості щомісячно платити гроші за культурне дозвілля дитини. Чи просто поряд з домом нічого немає.

Що робити?

Якщо вже так сталося, що їх дитина стала залежною від комп’ютера, передусім, батькам потрібно докласти всі зусилля, щоб не допустити залежності і відстежувати час проводження дитини перед комп’ютером, а також чим саме вона зайнята, у що вона грає. Виправляти наслідки упущеного випадку буде, звичайно, у рази важче. Тоді треба жорстко відбирати комп’ютер у дитини.

Сьогодні батьки часто дуже налякані тим, що вони нібито не виховують дітей у цьому випадку, а вчиняють над ними насильство, але ці заходи жодного відношення до насильства не мають, бо насильство – це коли, як правило, психічно неврівноважений дорослий отримує задоволення, спричиняючи дитині біль або якісь інші страждання.

А те, про що ми говоримо, – це виховання, в яке входить навмисне видалення того, що приносить їй таку страшну шкоду. Перемагають комп’ютерну залежність ті батьки, які наважуються на жорсткі заходи, а таких небагато, більшість каже: «Ні-ні, що ви, я не можу відняти в неї комп’ютер, бо вона каже, що накладе на себе руки» (чи піде з дому, або цілими днями сидітиме в друга, де вони все одно проводитимуть час за комп’ютером).

І все-таки ті батьки, які, незважаючи на всі ці погрози з боку дітей, наважуються піти проти них, виграють. І виграє, звичайно, і сама дитина, адже вона зціляється від страшної залежності. Спочатку в неї може бути так звана «ломка», і вона дійсно може наговорити усе що завгодно, намагаючись таким чином налякати батьків, вона може злитися і проявляти агресію, але потім цей стан проходить.

Дорослі, які оточують таку дитину, говорять про те, що вона, як правило, не висловлює нічого безпосередньо словами, але вони відчувають величезну вдячність від дитини, за те, що її позбавили від того, від чого вона сама була вже не в змозі відмовитися добровільно.

Треба враховувати, що комп’ютерна залежність, як правило, виникає в тому віці, коли для дитини актуальні не стільки стосунки з дорослими, навіть такими авторитетними і улюбленими як батьки, але з однолітками. Комп’ютерне спілкування – це профанація дружби, яка не може наситити дитячу та підліткову потребу в особистому спілкуванні. Якщо в дитини якісь проблеми із спілкуванням, а в неї є можливість компенсувати ці проблеми в Інтернеті, то вона спочатку почуває себе абсолютно щасливою, отримавши те, чого їй бракувало.

Треба розуміти, що найчастіше залежністю страждають діти, які займають слабку життєву позицію, вони боязкуваті, їм важко знаходити спільну мову з оточенням, а у віртуальній реальності вони почувають себе вільними і сильними, вони можуть через комп’ютерні ігри, наприклад, руйнувати цілі міста і країни. Це в психології називається гіперкомпенсація, коли в людини немає реального поля самоствердження, а в юнацькому віці це дуже важливо, і вона шукає якісь нездорові і часто асоціальні способи самоствердження.

Також було б корисно зайняти дитину якимсь заняттям, яке вимагає фізичної праці. Діти ще тому з таким задоволенням втуплюються в екрани, що вони нічого не вміють робити руками. Адже ще нещодавно багато часу діти присвячували ручній праці вдома. Крім того, і самі уроки вимагали роботи вдома. Це не лише корисне для розвитку інтелекту, але і просто цікаве заняття. Усі вважають, що вдосконалена техніка – головна зброя нового покоління, але насправді це далеко не головне. Велика небезпека комп’ютера, як і інших пристроїв, що впливають на життя людини, це загроза втрати людиною її особистості. І зараз найважливіше питання – чи залишиться взагалі в людей людське?

Автор: Тетяна Шішова