Якось уранці мама зайшла до кімнати і сказала:
– Захаре, час вставати, адже нам сьогодні треба йти до зубного лікаря. Я сподіваюся, ти не забув про це і, звичайно, не боїшся. Ти вже великий хлопчик.
Захар насилу розплющив очі і знову швидко замружився. Зізнаватися зовсім не хотілося, але він дуже-дуже боявся лікарів, а зубного – найбільше.
– Вставай, збирайся та давай снідати. А то ми можемо спізнитися.
Мама вийшла з кімнати, а Захар лежав і розмірковував: «От би я був крокодилом, тоді б мої зуби замінювалися самі і їх би не довелося показувати лікареві. Або був би я птахом, тоді б у мене взагалі не було зубів. От було б чудово».
– Чому ти не встаєш? – запитала бабуся, зазирнувши до Захара. – Ти що, боїшся зуби лікувати?
– Так, так, боюся! – ледь не заплакав Захар. – Дуже боюся, а мамі сказати не можу.
– Послухай, я тобі зараз розповім історію, яка сталася з однією дівчинкою. Вона теж боялася лікувати зуби й ходити до лікаря.
Ця дівчинка їла дуже багато солодощів, рідко чистила зуби й не доглядала за ними.
Мама казала, що так не годиться, але вона тільки відмахувалася та продовжувала робити по-своєму. І от одного разу дівчинка прокинулася вночі від того, що в неї нестерпно заболіли зуби. Щока розпухла так, що навіть доторкнутися було боляче.
– Ой, ой, ой, – заплакала дівчинка. – Що це таке?
– Як що? – пролунав тоненький голосок з її рота. – Ми просто втомилися від твоєї поведінки й більше не хочемо тобі служити.
– А ви хто такі? – спитала дівчинка.
– Ми твої зуби, – сказав голосок. – Ми більше не бажаємо з тобою жити. Ми вирішили піти від тебе.
– Як же так? Що я без зубів робитиму? Як буду свої улюблені цукерки їсти?
– Ти про нас не дбаєш, – суворо сказав зуб. – Не чистиш щіткою, не миєш водичкою. А тільки солодке їси й нас руйнуєш.
– То й ідіть! – вирішила дівчинка. – Мені ж краще. Нічого в роті боліти не буде.
Так вона сказала, повернулася на бік і заснула.
Наступного ранку дівчинка прокинулася, встала з ліжка й побігла швиденько на кухню – цукерки їсти.
– Доброго ранку, – сказала їй мама.
– М-м-м-м, – промугикала у відповідь дівчинка. «Що таке? Чому я розмовляти не можу?» – злякалася вона.
Вона побігла до дзеркала й відкрила рота. Губи, язик були на місці, не було тільки зубів – жодного!
Дівчинка пішла на кухню й вирішила не засмучуватися. Сіла вона за стіл і взяла до рота цукерку. От тільки жувати їй нема чим, немає в неї зубів. Спробувала вона цілу цукерку проковтнути. Ніяк не вдається. Від досади й жалю вона заплакала.
Раптом чує знов голосок тоненький, який їй і говорить:
– То що, зрозуміла ти тепер, що без зубів жодна людина не може? Відчула, як важко їсти, коли тобі зубки не допомагають? Будеш нас ще ображати?
– Так, так, я зрозуміла. Я буду за зубами доглядати. Поверніться, будь ласка.
– Гаразд, – сказав зуб, – дамо тобі ще один шанс. А якщо знову не будеш чистити, підемо назавжди.
Дівчинка закрила рот, а коли відкрила знову, усі зубки були на місці. Вона швидко побігла до ванної, почистила їх і прополоскала водою. Потім пішла на кухню й попросила маму приготувати їй корисну їжу, а цукерки сховати подалі.
– От така історія, – закінчила свою розповідь бабуся. – А тобі, Захаре, я раджу йти до лікаря й нічого не боятися.
– Добре, – сказав Захар. – Дякую за пораду, бабусю. Піду я збиратися.
Захар встав з ліжка, умився, почистив зуби, поснідав і вирушив до лікаря.
– Мамо, а зуби лікувати боляче? – спитав він дорогою до лікаря.
– Ні, любий. Просто сидіти треба дуже спокійно й не вертіти головою.
– А чому не вертіти головою?
– Щоб лікар не вколов тебе випадково, – відповіла мама.
– Так він ще й вколоти може? – Захар від жаху закрив долоньками рот.
– Синку, потерпи. Ми скоро прийдемо, і ти сам про все спитаєш у лікаря.
Біля кабінету Захар побачив двох дітей – його однолітків.
– Привіт! – сказав він їм. – А ви теж боїтеся зуби лікувати?
– Ні, я не боюся, – сказала дівчинка в блакитному сарафані. – Я їх чищу, і тому мені нема чого боятися.
– То і я чищу, – відповів Захар, – а лікаря все одно боюся.
– От і дарма, – заперечила дівчинка, – іди, усе буде добре.
Захар зайшов до кабінету й замружився, щоб не бачити лікаря й не налякатися ще більше.
– Ну, привіт, Захаре, – сказав лікар. – Розплющ очі й проходь, сідай у крісло. Я обіцяю, що боляче тобі не робитиму.
Захар сів і відкрив рот.
– Що ж, подивимося, – сказав лікар і оглянув зуби. – Бачу, що зубки ти чистиш і бережеш їх від псування. Тобі нема чого боятися в моєму кабінеті. Ти зі своїми зубами дружиш і правильно робиш.
Зрадів Захар і так швидко закрив рот, що ледь пальці лікарю не прикусив.
– От тобі цукерочка за те, що ти в кріслі так добре сидів, – з цими словами лікар протягнув хлопчикові цукерку.
– Ні, ні! – замахав руками Захар. – Я солодке не буду, раптом і мої зуби зникнуть.
– Добре, – посміхнувся лікар, – тоді бери яблуко й біжи швидше до мами.
Захар вибіг з кабінету й закричав на весь коридор:
– Ура! Мої зуби здорові! А зубний лікар зовсім не страшний!
– От бачиш, – сказала мама, – а ти боявся. Тепер головне – щодня їх чистити й не забувати відвідувати лікаря. І тоді кожен візит до стоматолога буде для тебе радісним і безболісним.
– Я тепер і в садочку усім дітям розповім, як зуби доглядати, – пообіцяв Захар.
А ви, малята, ходите до зубного лікаря? Доглядаєте свої зубки?