Одного разу мала часточка картонної гри-мозаїки “Пазли” впала за холодильник, і нікому не вдавалося її дістати. Це була дуже красива часточка зі жовто-коричнево-білим малюнком.
Ця часточка так давно лежала за холодильником, що вже й забула, ким була, адже часточки мозаїки мають коротку пам’ять. Тому, роздивившись навколо себе, вирішила називатися “Часточкою”, бо ж усі, кого бачила вона, були цілими речами. Стіл був столом, крісло – кріслом, навіть кіт був котом, а чим була вона?
– Без сумніву, я – часточка чогось, але чого?
Тому Часточка вирішила вирушити на пошуки. На своїх паперових ніжках вийшла спочатку на подвір’я, звідки й розпочала пошуки.
“Мені ніхто не потрібен!”
Першим, кого зустріла Часточка, був великий Камінь.
– Привіт! – мовила Часточка до нього.
– Привіт, – неохоче відповів Камінь.
– Холодно нині, правда? – запитала Часточка.
– Я нічого не відчуваю, мені байдуже, – відповів Камінь.
– Хочеш трохи пройтися?
– Я ніколи не рухаюсь.
– Це означає, що завжди лежиш тут?
– Так.
– Чи, буває таке, що тобі чогось бракує?
– Ні, Камінь – досконале творіння, тому я нічого не потребую.
– Навіть такої часточки, як я? – запитала несміливо Часточка.
– Іди собі. Мені ніхто не потрібен!
Налякана грізним тоном Каменя, Часточка хутко відійшла та продовжила свою мандрівку по подвір’ї в пошуках речі, якій би бракувало такого шматочка, як вона.
Мандрувала, мандрувала (насправді, пройшла лише кілька сантиметрів дороги, але, якщо добре придивитесь, то побачите, що ніжки часточок мозаїки, справді, дуже маленькі) і нарешті дійшла до Калюжі.
Це була велика Калюжа з брудною водою. У царстві калюж ті, що з найбруднішою водою вважаються найгарнішими, бо в них відбиваються зірки та хмари.
– Добрий день, – мовила Часточка.
– Привіт, погануля, як справи? – відповіла Калюжа.
Взагалі, калюжі погано виховані та полюбляють пустувати, обливаючи болотом ближніх. Навмисне потрапляють під колеса машин, щоб зненацька оббризкати перехожих.
– Вибачте, – продовжувала мандрівниця, – чи, часом я не є вашою часточкою?
– Хм, – хмикнула Калюжа, – чому б ні? Ввійди всередину, тут є місце.
– Ах, як чудово! Я – часточка Калюжі! – втішилась вона та занурилась у брудну воду. Опинившись усередині болітця, почала м’якнути і задихатись.
– Рятуйте! Тону! – кричала з розпачу. Борсалась, намагаючись утриматись на поверхні, але вода затягувала її на дно. Гарний малюнок, який мала на собі, почав зникати.
– Рятуйте мене!
Калюжа злорадо усміхнулась.
– Нещасна мрійниця! Ти – лише шматочок картону, погануля!
У той час на галявині, неподалік від Калюжі снідав Дрізд.
Він пожалів та витягнув своїм довгим дзьобом Часточку із брудної води й обережно поклав її в сонячному місці, щоб висохла.
Колюча приятелька
Сонячні промені та приємний вітерець висушили Часточку. Вона знову продовжила свої пошуки.
Минуло багато часу, допоки дійшла до круглого предмета, наїжаченого колючками, який до того ж мав маленькі дверцята.
– Як тебе звати? – запитала Часточка.
– Лушпинка каштана, – почула у відповідь.
– Гарне ім’я, – сказала Часточка та повторила те, що запитувала всіх, кого зустрічала.
Лушпинка довго не роздумувала:
– Звичайно! Мені так тебе бракувало! Я тут постійно сама, не маю з ким гратись.
– Чудово! – закричала Часточка. – Я є часточкою Лушпинки!
– Обіймімось! Будемо разом гратися, – запропонувала Лушпинка.
Часточка кинулась до Лушпинки, але…
– Ох! – раптом боляче вкололася. Знову спробувала, але, на жаль, її нова подруга була вся покрита колючками.
– Тепер розумію, чому ти не маєш друзів, – сумно сказала Часточка. – Якщо залишуся з тобою, стану ситечком. Правду кажучи, не думаю, що я твоя часточка.
Наша мандрівниця попрощалася з Лушпинкою і, не втрачаючи надію, далі вирушила на пошуки того, чому бракувало такої часточки, як вона.
Раптом щось заблищало. Часточка, підійшовши ближче, побачила Осколки скла, які гралися зі сонячними промінчиками.
– Добрий день, приятелі!
– Привіт! – майже одночасно відповіли Осколки, але не виявили зацікавлення до неї.
– Чи, часом, я не є часточкою вашої громади? – запитала Часточка з надією, бо Осколки здавалися їй приємними та симпатичними.
– Можливо, – відповів найбільший Осколок.
– Отож, можу залишитись?
– Залишайся!
Часточка почала гратися зі своїми новими братами, але…
– Ти нездара! – крикнув Осколок, з котрим намагалась гратися в пінг-понг сонячними променями. Часточка, як вона тільки не старалась, не відбивала променів. Окрім цього, її жовто-коричнево-білий малюнок вже не був виразним, тому мала Часточка почувалася нещасною.
Зненацька один із Осколків, який не брав участі в грі, а стояв на чатах, закричав:
– Хлопці, увага, їде!
Осколки захвилювались. Перестали гратись і склалися так, що ріжуча частина була вгорі. Часточка залишилась посередині, напружено чекаючи, що буде далі.
– Велика нагорода чекає того, хто проб’є його з першого разу! – сказав найбільший Осколок.
“Нам тебе дуже бракувало!”
Що треба пробити? Це Часточка зрозуміла згодом. Осколки лежали посередині стежки, якою їхав велосипед.
– Навіщо? – кричала перелякана Часточка.
Велосипед наїхав на шматочки скла і… “Пуф-ф-ф-ф!”
– О, ні! – закричала дитина. Зіскочивши з велосипеда, вона сумно дивилася на колесо, з якого швидко виходило повітря. Раптом побачила Часточку.
– Це не я! – закричала Часточка розпачливо.
Дитина не знала мови Часточки мозаїки, тому взяла її та побігла додому з радісним криком:
– Матусю! Матусю! Я знайшла її! Знайшла часточку своєї мозаїки!
Як це часто буває з дітьми, забувши вже про пробите колесо, раділа, що знайшла загублену річ.
За мить Часточка опинилась в обіймах багатьох подібних до неї шматочків. Вона усвідомила, що її пошуки закінчились. Тепер вже Часточка знала, ким є! Їй стали зрозумілими кольорові плями на ній: усі часточки утворювали зображення трьох чудових тигрят.
– Нарешті! Ми тебе чекали! – закричали хором усі часточки мозаїки. – Нам тебе дуже бракувало!
***
Казка про Часточку спонукає до роздумів про значення “бути часткою”.
Маленька Часточка мозаїки відкриває свою особистість під час тривалого та терплячого порівнювання себе з іншими, а вони своїми реакціями допомагають їй пізнати себе.
Пошуки малої Часточки не легкі. На дорозі до дружби та пізнання самої себе є чимало перешкод і розчарувань. Є люди, закриті й байдужі до дружніх взаємин (Камінь), підступні (Калюжа), люди, що полюбляють колоти та спричиняти біль іншим (Лушпинка каштана), злі люди (банда Осколків). Важливо вміти розпізнавати та оцінювати з певної дистанції дружбу та групу, до котрої входиш. Кожна людина має навчитися розуміти, що означає “бути часткою”, що означає “співучасть”.