Місяць травень назвали так через те, що він буяє травами, коло хат цвітуть вишневі садки, а над ними гудуть хрущі. Як то кажуть, травень ліс вдягає – літо дожидає. Та біля самої Лапландії до літа було ще далеко, незважаючи на травень. Північ дихала холодом, і Нільс переймався, як же він житиме в тих холодах. Отак міркуючи, летів він усе далі й далі (а якщо глянути на карту, то все вище й вище).
Унизу клубочився густий туман, ховаючи у своїх мокрих обіймах і ліси, й гори, й болота. Табун летів мовчки, мріючи про свою кінцеву зупинку, яка ось-ось вигулькне на обрії. Несподівано пролунав оглушливий постріл. Мисливець, чатуючи в човні на якомусь озері, помітив клинець сірих гусей, хоч ті й не ґелґотіли. А що туман заважав прицілюватись, то він вистрелив навмання – може, й пощастить уполювати на вечерю гуску. Птахи скрикнули і рвонули чимшвидше вперед, а Нільс, дрімаючи на теплій гусячій спині, з переляку підскочив і… випустив пір’я зі своїх кулачків.
«Невже я падаю?! Ні!..» – мигцем промайнуло в Нільсовій голові, коли він шкереберть летів у туман. Більше він нічого не думав, бо в нього всередині все закрутилося вихором, думки переколошкалися та збилися в одну купу, поки нарешті він не шубовснув у воду.
А на човні сидів старий мисливець – як то кажуть, майстер на всі руки: однією рукою тримав рушницю, аби при нагоді підстрелити качку чи гуску, а в другій – сачок на той випадок, якщо коло човна сплесне гарна рибина.
Задерши голову до неба, він так і не дочекався гуски, й раптом праворуч щось хлюпнуло. Спритно смикнувся сачок – і здобич уже в ньому.
Мисливець довго тер очі, аби розгледіти рибину. «Мамо рідна, чого тільки не водиться в цім болоті!..» – зачудовано мовив він, а тоді як заверещить. Кинувши абикуди сачок, він забув про весла й руками погріб до берега. Вибравшись на траву, він похапав усе своє начиння й прожогом метнувся додому.
І тільки в хатині дідусь збагнув, що з начинням він прихопив і сачок, в якому теліпалася впіймана істота. І тут він збагнув, що тварина йому не привиділася, а в сачку борсається не хто інший, як гном. Бо хто ж іще може бути таким маленьким і схожим на людину? Аякже, саме гном. А поява гнома в домівці означала… Ох, краще не думати про те, що вона означала.
Нільс (так-так, це був саме він) тим часом міркував, що ж йому робити. А побачивши перелякане обличчя мисливця, вирішив мовчати, аби ще дужче не настрашити свого теперішнього хазяїна. Зляканий мисливець надумав якнайшвидше позбутися цього незвичайного улову.
Того ж дня мисливець зустрів свого старого знайомця, який тримав чималий звіринець. Хто там тільки не сидів у клітках! Звірі дивовижної краси, рідкісні птахи, строкаті жуки – словом, усіляка цікава живність. Долю Нільса було вирішено: він посяде гідне місце в колекції цього пана. За цю оборудку мисливець отримав немалу торбинку грошей – настільки немалу, що він покинув полювання й десятою дорогою обходив те озерце, де впіймав хлопчика-гнома. Тепер Нільс сидів у своєму «приміщенні», його годували, купали і всіляко опікали, готуючи до осені, коли мала відбутися виставка.
Нільс ледве звик до неволі й тішився лише тим, що спить у звичайній постелі, їсть гарну їжу та перебуде літо не в гусячому гнізді. А під осінь, міркував хлопчик, він обов’язково щось придумає.