в якому з’являється Терентій
«О! А де ж їхній обіцяний свист? Чого ж вони не засвистіли? – несподівано згадав Глечик, коли тролейбус поїхав. – Що ж я до ночі під кущами тут сидітиму?.. І все через оте дзеркальце…»
Вася витяг його з-за пазухи, покрутив у руках. Звичайнісіньке маленьке пласкеньке дзеркальце, яке жінки носять у сумочках. І в мами таке є, і в тьоті Зіни, і навіть у сестрички Талочки.
Крізь листя на дзеркальце впав сонячний промінь, щось блиснуло… І раптом…
Раптом перед Васею з’явився сонячний зайчик. Не просто собі світла плямка, а справжній зайчик – з вушками, з лапками, з хвостиком, із жвавими оченятами і з вусиками із сонячних промінців.
– Ой! – вражено вигукнув Глечик. – Що це?
– Не «що», а «хто», – озвався сонячний зайчик. – Терентій!
– Хто? – розгубився Вася.
– Терентій – так мене звуть. Терентій з Країни Сонячних Зайчиків.
– Що? Хіба є така країна?
– А ти хіба не знаєш? Є, звичайно. Це країна, куди злітаються всі сонячні зайчики, коли сонце сідає або заходить за хмари.
– А… а ти з’явився тому, що… що я покрутив у руках дзеркальце? Так?!
– Так. Адже сонячних зайчиків без дзеркальця не буває. А це ще й не просте дзеркальце, а чарівне.
– Чарівне? – здивувався Глечик.
– Авжеж. Тому за ним і полює вража сила.
– Вража сила? Яка вража сила?
– Ну, ти ж їх бачив щойно.
– Хто? Оті «іноземці»? З Ландії?
– «Іноземці»! Баба Яга, Змій Горинич і Кощій Безсмертний. Тільки країна їхня не Ландія, а Зландія. Володар Зландії, шеф вражої сили пан Морок. Колись він був Начальником Канцелярії Нічних Кошмарів, першим радником при дворі Королеви Глупої Ночі. Сонячні зайчики перемогли те королівство і Королеву Глупої Ночі ліквідували, а пана Морока засудили були на довічне ув’язнення в підземеллі Палацу Чарівних Казок, пустивши його в заплутаний лабіринт із чарівних дзеркал. Та, коли будували той лабіринт, один з будівельників був недбалий, поставив одне чарівне дзеркало з тріщиною. І пан Морок примудрився втекти. Він же з темряви і може зменшуватися до мізерних розмірів. Заснувавши свою країну Зландію, він мріє тепер помститися сонячним зайчикам, які роблять людям добро. І розсилає по землі злу вражу силу…
– Ой! – жахнувся раптом Вася. – То, може, вража сила й Валеру мого схопила?
– Може… – розвів лапками Терентій.
– Що ж робити? Терентію! Це ж просто жах! Ніколи не думав, що в житті може таке бути… Це ж Валера, мій друг!.. Його треба рятувати!
– Треба, – погодився Терентій.
– А… як? – безпорадно спитав Вася.
– А чарівне дзеркальце навіщо? Казала ж Незнайомка, що воно в пригоді стане. Думаєш, даремно вона його тобі дала?
– Слухай, Терентію, а хто вона – Незнайомка? Як її звуть?
– Ну, вона ж тобі сказала – Незнайомка.
– Так і звуть?
– Так і звуть. Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків,
– Вона теж із Країни Сонячних Зайчиків?
– Теж.
– Дивно, – сказав Вася. – Така велика тьотя – ї з Країни Сонячних Зайчиків…
– У житті багато дивного… – загадково мовив Терентій і поворушив вусами-промінцями.
– То як же все-таки врятувати Валеру? – спитав Вася. – І як чарівне дзеркальце може стати мені в пригоді?
Але відповісти Терентій не встиг. Він раптом почав блякнути. І, вже зникаючи, крикнув:
– Бережи дзеркальце! Сховай…
У лісі посутеніло, сонце зайшло за хмару.
Глечику стало моторошно.
«Куди ж сховати дзеркальце? А то справді… У кишені знайдуть, за пазухою знайдуть, у портфелі… О! Сховаю під обгортку підручника!»
Усі підручники у Васі були в яскравих поліетиленових обгортках. Це тьотя Зіна так привчила Васю, – щоб беріг книжки.
Вася почав перебирати підручники:
– «Українська мова»… Ні!.. «Історія»… Ні!.. «Математика»… О!.. У «Математику» ніхто дивитися не полізе… – Вася підсунув пласкеньке дзеркальце під обгортку і поклав підручник назад у портфель.
І тільки встиг він це зробити, як на галявині знову з’явився тролейбус вражої сили…