ЧОГО ЦЕ ДІДУСЬ ТАКИЙ ДОБРИЙ СЬОГОДНІ!
Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов.
Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити додолу, аж дивиться – сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов після дощу в сад – у білій сорочці, і голова біла як молоко.
– Чому це ти сидиш на дереві, внучку?
– Боюся краплі на вас струсити, дідусю…
– Злазь, Андрійку…
Дідусь відійшов, Андрійко й зліз із шовковиці. Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. «Чому це дідусь такий добрий сьогодні?» – подумав онук.
ЛЯЛЬКА ПІД ДОЩЕМ
Зіна вклалася спати. А надворі заходило на грозу. Гримів грім, з-за Дніпра насувалися чорні хмари. По залізному даху застукотів дощ.
Блиснула блискавка, на мить стало ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї уже стоять калюжі і – ой, горе, що ж це таке? – на лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя.
Вона забула Зою на лавці. Як же це сталося, що лягала спати й не згадала про неї? А тепер он її Зоя лежить під холодним дощем. Від цих думок Зіні стало тяжко і вона заплакала.
Тут дівчина встала з ліжка, тихо відчинила двері й вибігла надвір. Дощ миттю змочив її сорочечку. Зіна кинулась до лавки, схопила Зою й пригорнула її до себе.
Коли верталась у хату, мама увімкнула світло й наполохано дивилася на порожнє ліжко.
Аж бачить: мокра як хлющ Зіна стоїть із лялькою на порозі. Мама скинула з доні мокре, витерла її рушничком і наділа сухеньку сорочечку. Потім дала їй рушник і сказала:
– Витри ж і Зою… Як це ти її забула на лавці?
– Більше ніколи цього не буде, матусю…
А ХТО Ж ВАМ КАЗКУ РОЗПОВІДАЄ, БАБУСЮ?
Петрик і Миколка звикли, що бабуся Марія дає їм вечеряти, стелить постіль і вкладає спати. Як покладе онуків у постіль, сідає на стільці й розповідає їм казку.
Бабусина казка заколисує маленьких онуків. Вони засинають.
А вранці прокидаються і бачать: бабуся Марія вже порається на кухні. Готує їм снідання.
Одного разу Миколка й питає:
– Бабусю, а коли ви спите?
– Як вас покладу…
– А встаєте коли?
– Як вам ще лишається три години спати.
– А хто ж вам казку розповідає, бабусю?
Бабуся Марія усміхнулася й нічого не відповіла.
А Миколка думав: «Справді, хто ж розповідає бабусі казку?»
МАЙЖЕ ЧАРІВНА РОЗМОВА
Це було теплого сонячного дня. Все навкруги раділо весні. Квітнули сади, щебетали пташки. У блакитному небі летів журавлиний ключ. Десь весело дзюрчав весняний струмок.
А під високою тополею на вулиці стояв маленький хлопчик і плакав. Він не бачив, як квітнуть сади. Він не чув, як щебечуть пташки. Небо здавалось йому не блакитним, а чорним. Журавлиний ключ здавався хлопчикові разком сльозин.
Люди йшли повз маленького хлопчика й не помічали, що він плаче.
Один дідусь побачив хлопчика, підійшов до нього, поклав йому руку на голову. Він довго щось хлопчикові говорив, щось його розпитував. Хлопчик крізь сльози щось розповідав дідусеві.
Так вони розмовляли з годину. І от хлопчик усміхнувся. Він побачив, як навкруги квітнуть сади.
Він почув, як весело щебечуть пташки. У блакитному небі перед ним затремтів журавлиний ключ, і хлопчик подумав: а зараз весна!
Як то мило та гарно, коли хто осушить сльози на очах іншої людини й пробудить у неї усмішку.
СКАЖИ ЛЮДИНІ «ЗДРАСТУЙТЕ!»
Лісовою стежечкою ідуть батько і маленький син. Довкола тиша, тільки чути, як десь далеко стукає дятел та лісовий струмочок дзюрчить у лісовій гущині. Аж тут син побачив: назустріч їм іде бабуся з ціпком.
– Тату, куди вона йде? – питає син.
– Зустрічати або проводжати, – каже батько й усміхається.
– Ось як ми зустрінемося з нею, ти скажи їй одне-однісіньке слово: «Здрастуйте!»
– Навіщо ж їй казати це слово? – дивується син. – Вона ж зовсім нам незнайома.
– А ось зустрінемось, скажемо їй це слово, тоді й побачиш навіщо. Побачиш, що станеться.
Ось і бабуся.
– Здрастуйте! – каже син.
– Здрастуйте! – каже батько.
– Здрастуйте ! – каже бабуся й усміхається.
І хлопчик тоді здивувався: усе довкола змінилося. Сонце засяяло яскравіше. Верховіттями дерев пробіг легенький вітрець, і листя заграло, затремтіло. У кущах заспівали пташки – раніше їх і не чути було.
На душі в хлопчика легко-легко стало.
– Чому це воно так? – питається син.
– Бо ми сказали людині: «Здрастуйте!»
