Пташенята Чубчик і Комірчик були щирими друзями. Чубчик був маленьким альбатросом, а Комірчик – малим пінгвіном.
Жили разом на острові Великої Китиці, який лежить – якщо уважно подивитеся на мапу світу – внизу, у лівій частині Атлантичного океану.
Острів був домівкою тисяч птахів найрізноманітніших видів.
Так само, як у численних інших спільнотах, птахи загалом жили в згоді, хоча іноді трохи сварилися між собою. Намагалися справедливо ділити між собою поживу, знаходячи її в багатих на рибу синіх водах океану, хвилі якого невпинно з гуркотом розбивалися об скелястий берег. Разом також рятувалися від жахливо низької температури й льодяного вітру з Південного полюса, які час від часу докучали мешканцям острова.
Прекрасний Альбатрос
Чубчик і Комірчик завжди, від того пам’ятного, теплого ранку, коли вилупилися з яйця, проводили час разом.
Були нерозлучними, навіть трохи схожими один на одного. Обидва виглядали, як великі, м’які клубочки сірого пір’я.
Від ранку до вечора бавилися в піжмурки, незграбно пересуваючись. Почувалися щасливими на острові Великої Китиці. Але завжди були такі зайняті, що не помітили змін, які з ними відбулися.
У Чубчика виросли два міцних крила, які з дня на день ставали щораз більшими й сильнішими.
А в пінгвіна Комірчика з’явився чудовий фрак блискучого чорного кольору.
Одного дня, коли, забавляючись, скочувалися схилом найвищої скелі, Комірчик нехотячи надто сильно штовхнув друга. Молодий альбатрос, голосно крикнувши, впав зі скелі вниз, у прірву. В Комірчика завмерло серце. Та це тривало лише якусь мить. Чубчик раптом розпростер крила й перестав падати. Навпаки, він почав здійматися вгору, чимраз вище й вище, щораз впевненіше розтинаючи грудьми повітря. Закричав від радості, часто замахав потужними крильми, гордо випнувши груди.
Потім почав пірнати й плавати. Мав усі шанси стати прекрасним альбатросом, найбільшим і найсильнішим у королівстві птахів.
Комірчик довго спостерігав за приятелем і раптом відчув себе дуже пригнобленим, нещасним. Зрозумів, що втратив свого найбільшого друга.
Ніколи не зможе полетіти разом із ним блакитними дорогами безмежного неба. Однак щось усе-таки міг зробити…
(Подумайте, яким могло б бути закінчення цього оповідання. Щоправда, хочу вам запропонувати два, але те, яке ви придумаєте, безперечно, буде найліпше).
Перше закінчення
Комірчик почав усім скаржитися на свою долю, нарікав, що є пінгвіном, птахом, який не вміє літати, а мусить увесь час жити на землі чи в льодяній воді. Став ледарем, часто проклинав весь світ, заздрив чайкам, альбатросам, сірим нурцям. На острові його почали називати “вічно злим пінгвіном”.
Друге закінчення
Комірчик став найліпшим пінгвіном на острові Великої Китиці, найвправнішим пірнальником, найшвидшим плавцем і передусім найкращим батьком родини.
***
Пінгвін і альбатрос мають різні здібності й різні можливості, але їхнє майбутнє щастя залежить від самореалізації. Так само, кожній людині притаманні різні дари, які мусить виявити й розвинути кожен. І якщо навчитися розпізнавати їх у собі й шанувати в інших, то цей дар стане благословенням як для самої людини, так і для її оточення.