Недоладько лагідно поклав руку Алі на плече.
– Не зважай на нього. Він взагалі добрий чолов’яга. А от характер має важкуватий. А тепер ходімо, я відведу тебе до королівського замку.
І вони рушили вулицями міста.
– У мене в замку є знайома служниця… – тут Недоладько чомусь затнувся і почервонів. – Кхи-кхи. Вона проведе тебе по замку. А там ти вже мусиш сама… – і він розвів руками, ніби вибачаючись, що там уже нічим не зможе їй допомогти.
Невдовзі вони опинилися на площі перед замком. Йому бракувало тільки одної башти. А на велетенському годиннику центральної вежі не було хвилинної стрілки. Тому годинник показував лише години.
Недоладько звернув на стежку, витоптану попід самісінькою стіною замку. Вона ледь виднілася в хащах будяків, височенної лободи та лопухів.
Незабаром він постукав у маленькі залізні дверцята. Почулися кроки. Дверцята з немилосердним скрипом відчинилися. Недоладько ступив за поріг і потяг за собою Алю.
Вони опинилися у вузькому темному коридорі. Його освітлював недопалок свічки в залізному свічнику, який тримала тоненька дівчина.
Аля вже потроху почала звикати до всіляких несподіванок. Але вигляд дівчини її таки здивував.
Обличчя незнайомки було вимазане попелом. Одягнена вона була до пояса в старий лантух. Зате від пояса до п’ят пишно спадала шовкова спідниця, гаптована золотом і оздоблена мереживом. З-під неї виглядали маленькі ніжки. Права взута в кришталевий черевичок, ліва – у важкий дерев’яний.
– Що, гарно я вбрана? – розсміялася дівчина, побачивши, як отетеріло розглядає її Аля. – Невже ти мене не впізнала? Та ж я – Недопопелюшка!
І поки вони йшли довгим коридором, у Недопопелюшки ні на мить не закривався гарненький ротик.
– Уявляєш? – торохкотіла вона. – Я вже мала стати принцесою! Дві сестрички оповідали про мене казку своїй меншій сестричці. І раптом через мене вони посварилися! Одна з них доводила, що сукня в принцеси повинна бути біла, а друга, що – рожева. Так вони й не доказали казку до кінця! От я й зосталася такою, – показала вона на своє вбрання. – А далі! Далі я мала одружитися з принцом!
Тут Недопопелюшка лукаво глянула на Недоладька і знову заторохкотіла:
– Проте я абсолютно не шкодую, що так сталося. Бо всі принци – матусині синочки. Та й я – яка з мене принцеса? Тому й звуть мене Недопопелюшка. Зате я потрапила в країну Недоладію і познайомилася з Недоладьком. А що з тобою трапилось? Ти давно тут? Де твій дім? Тобі тут подобається? Невідомо, скільки б іще запитань висипалося на Алю, якби вони нарешті не дісталися до кухні. У каміні весело палахкотіли дрова. Недоладько присів ближче до вогню і сказав:
– Помовч хвильку, Недопопелюшко. Зараз вона все тобі розкаже.