Це була перша в історії Країни сяк-таків ябеда. Прочитала її королева і страшенно розсердилася. Вона затупала ногами, почервоніла і закричала:
– Подати сюди негідника Винахідника! Віддати його диким звірям!
– Ваша величносте, – боязко озвався сяк-так № 1, – у країні нема диких звірів! Усі дикі звірі живуть у зоопарках, їдять вівсяну кашу і відмовляються від м’яса!
– А що роблять з талантами, коли хочуть позбавитись від них? – запитала Сяк-Такева.
– Їх закопують у землю, серденько! – озвався граф О’Ман, який саме нагодився.
– Тоді закопайте його! – бундючно наказала королева.
Так зник перший талант. А сяк-така, що написав першу ябеду, королева й справді зробила своїм першим придворним.
Побачивши яких висот досяг один з них, сяк-таки узялися писати ябеди, як накручені. Вони писали вдень і вночі, отримували за свою писанину титули і звання, і нарешті геть усі перенумерувалися. Сяк-так № 2 займав вище становище, ніж сяк-так № 10. Що більший номер мав сяк-так, тим далі він був від королеви і двору. А Сяк-Такева нагороджувала за кожну ябеду новою довідкою чи посвідченням. І той, хто отримував нову довідку, посувався на один номер уперед.
Таланти продовжували зникати. Сяк-таки воювали за місце в королівському почеті. Сякусь і Такусь підростали.
І ось настав день, коли Гравик і Бібл-Бабл прийшли до королеви і сказали:
– Ваша величносте, попри всі наші намагання відкрити у ваших синів хоч однісінький талант, нам це не вдалося. Єдине, що люблять робити ваші діти, – це писати ябеди. Ми радимо запросити до них ще кількох учителів.
З тих пір учителі в Сякуся з Такусем почали мінятися мало не щодня. Щойно в країні з’являвся новий талант, його одразу ж відправляли до престолонаслідників. Але всі вони так само зникали, бо милі близнята писали на них ябеди, хоч і не отримували за це папірців-нагород. А їм вони й не були потрібні – головне, що зникали надокучливі вчителі з домашніми завданнями та оцінками.
Всі дерева в країні вирубали, а нові садити було нікому. Тому почало не вистачати паперу, адже папір роблять з дерев. Нікому стало пекти хліб, шити взуття і одяг. І тоді сяк-так № 1 нагадав королеві про її намір піти війною на якоськів та абияків.
– Але навіщо вашій величності завойовувати такі нездалі народи! – вкрадливо говорив перший придворний. – Он скільки паперу в тій країні, звідки приходять таланти! Чи не краще звоювати її?
І Сяк-Такева почала готуватися до війни з цією країною.
Так закінчив свою розповідь Канцелярський Пацюк.