– Тоді гайда на вулицю! – вирішила Аля. – Глянемо, чи немає якихось слідів біля другого кінця шворки!
Вони вибігли на вулицю, обійшли будинок і знайшли вікно Алиної кімнати. Під вікном була свіжоскопана й гарненько розрівняна клумба, на якій сусідка пані Оксана висіяла нещодавно нагідки та майори.
І ось на цій клумбі Аля з Сашком побачили безліч малесеньких слідів – наче там тупцювало з десяток ляльок!
– Ого-го! – сплеснула Аля руками. – Щось мені ці дивні сліди нагадують! А тобі? – спитала вона Сашка.
– Мені вони нагадують… – Сашко наморщив чоло, – нагадують… сяк-таків!
Аля вражено замовкла. То ось чому Фері згадав черепашок ніндзя! Сяк-таки справді трохи на них схожі! Але що роблять ці маленькі потвори, напхані різними паперовими довідками й посвідченнями, тут, в Алиному місті?
А якщо це справді вони, то навіщо їм здався Перший Недорадник? Що знову задумав злий карлик Недочеревик? Бо без нього – у цьому Аля була абсолютно впевнена! – тут не обійшлося!
Раптом Сашко, який щось пильно розглядав на клумбі, скрикнув. Він підняв із землі якогось папірця і, обтрусивши його, підніс до очей.
– Алько! Я щось знайшов! – вигукнув він. – По-моєму, це лист! І лист до тебе! – і Сашко простяг Алі жовтенького папірця.
Це справді був лист. Точніше те, що від нього залишилося. На маленькому клаптику паперу виднілося кілька майже зовсім стертих і розмазаних слів:
- Дівчинці Алі
- …вельників,12…
- …дше на допо..
- …що ти не при…
- …анеться непоправ…
- …і…
- …поправ…
– дочитала Аля і підвела здивовано голову. – Що це таке, Сашко?
Сашко взяв папірця і ще раз його перечитав. Потім покрутив у руках, розглядаючи пильно з обох боків. Але більше не було ніяких написів.
– Оце так! – сказав Сашко. – Гайда додому, спробуємо розшифрувати. Я вже трохи здогадуюсь. Та найгірше те, що тут нема підпису! От і збагни, хто цього листа тобі надіслав! І чому він лежав тут, на клумбі, втоптаний у землю! Дуже схоже, що тут хтось із кимсь боровся!
Сашкові очі захоплено спалахнули. Він страшенно любив усілякі пригоди та загадки. А тут така подія!
– Бачиш, – знову показав він папірця Алі, – який він пожмаканий і покручений! Ясно, що його виривали в когось із рук. А цей хтось його не віддавав! Ходім звідси, тут уже нічого шукати!
Вони повернулися до Алиної кімнати.
Щоб ніхто їм не заважав, Аля повернула в замку ключ. Потім присунула до столу два стільці.
Поклала на чистий аркуш паперу шматочок із залишками листа і взяла олівець.
Над папірцем схилилося дві голови, і в кімнаті запала тиша.