Вони пройшли зовсім небагато, коли Аля раптом вражено зойкнула. Сашко стурбовано озирнувся.
Аля стояла, наче вкопана, і показувала на щось пальцем. Сашко подивився в той бік і не побачив нічого дивного. На узбіччі стовпчик стирчить, до нього криво прибита стрілка. На ній теж кривими літерами нашкрябано:
Н е Д о Л а Д і Я
І чого Алька так розхвилювалася?
– Це… це… – ледве вимовила від хвилювання Аля, – це та сама стрілка, як і тоді…
– Як коли?
– Як і першого разу!
– Ну то й що? – здивувався Сашко. – Стрілка собі та й стрілка! Що тут такого дивного?!
Аля заклопотано звела брови і сказала:
– Оце й дивно, що та сама! Невже тут нічого не змінилося?
Дівчинка перевела погляд на кущі, що росли неподалік. У неї з’явилося дивне відчуття, наче вона перенеслася в часі назад. Знову в той день, коли вперше потрапила в цю зачаровану країну. Ось зараз… зараз у кущах зашарудить, і з них вийде Недоладько! Аля навіть затамувала подих…
І в кущах справді зашаруділо! Щоб не зойкнути, Аля обома руками затулила рота.
Гілки розсунулися і з них визирнули… два обличчя.
– Х-хух! – полегшено зітхнула Аля.
Жодне з облич не було схоже на Недоладькове. Навпаки, це були усміхнені обличчя двох дівчаток! Вони вистрибнули з кущів і захихотіли. Це справді були дівчатка. Тільки дуже схожі на мильні бульбашки!
Аля придивилася уважніше… Так і є! Кожна дівчинка була зроблена з двох мильних бульбашок! На бульбашці-голові стирчало по дві короткі кіски. Бульбашки-тулуби були вбрані в платтячка на тонких бретельках. Платтячка були паперові!
Ну й дива! На паперових платтячках щось написано! Прочитати написи Аля не встигла, бо Сашко виступив наперед і сказав:
– Привіт! Ви хто?
– Хи-хи! Ми – обіцянки-цяцянки!
– Хто-хто? – здивувався Сашко.
– Обіцянки-цяцянки! – знову повторили дівчатка і тицьнули пальчиками в написи, що починалися в них на грудях, а закінчувалися на спині.
Аля з Сашком прочитали на першій дівчинці: «Я не буду брехати!». На другій було написано: «Я буду слухатися!»
Аби Сашкові з Алею було легше читати, обіцянки крутилися на місці.
– Оце так! – сказав Сашко.
Але дівчатка не звернули уваги на здивування мандрівників. Вони загукали разом:
– А тепер кажіть, хто ви такі! Обіцяємо, що нікому не скажемо!
– Ми… – Сашко хотів було сказати, хто вони, але вчасно стримався. Бо якщо тут теж почнеться таке збіговисько, як у Країні якоськів, це затримає їх надовго. – М-м-м, ми – просто мандрівники!
– Хи-хи-хи! – знову захихотіли обіцянки-цяцянки. – А з якої ви країни? Сяк-таків чи абияків?
– Ні з одної, ні з другої! Ми з далекої країни, про яку ви, мабуть, і не чули!
– Хи-хи! А ми теж з далекої країни! Обіцяємо, що скажемо, з якої! – закричали разом обидві обіцянки.
Аля, що досі не втручалася в розмову, а лише пильно придивлялася до дівчаток, обережно поцікавилась:
– А вас уже доробили, чи ви такими сюди й потрапили?
– Хи-хи! Ніхто нас не доробляв! Ми такі собі і є – обіцянки-цяцянки!
– То чому ж ви опинилися в Недоладії? – здивувалася Аля. Адже вона пам’ятала, що в зачаровану країну потрапляли тільки недороблені справи.
Наче прочитавши Алині думки, обіцянки загукали:
– А тому, що нас ніколи не виконують і не дотримуються!
– Ми – нові мешканці Недоладії!
– Нас усіх забирає сюди знаменитий карлик Недочеревик!
– Слава йому!
– І нам тут страшенно подобається!
– І багато вас тут? – спитав Сашко.
– Багато! Багато! У нас навіть є своя королева!
– Короле-е-ева?! – здивовано протяг Сашко.
– Еге ж, королева!
– Королева всіх обіцянок!
– А звати її…
– Ябільшенебуда! – закричали, перебиваючи одна одну, обіцянки-цяцянки.
Сашко підійшов до Алі і прошепотів їй на вухо:
– Не встигли недоладяни позбавитися одного Недороля, як їм на голову звалилася королева! Може, тому вони нас і кличуть на допомогу?
Аля пам’ятала старого короля Недоладії – боягузливого Недороля Десятого. Замість нього тоді керував країною Перший Недорадник. Саме той, що донедавна висів у неї на стіні і так загадково зник.
Аля знизала плечима у відповідь на Сашкове запитання і вирішила дізнатися якнайбільше про зміни в країні Недоладії. Вона почала здалеку:
– Скажіть, будь ласка, чи не знайомі ви з Недоролем Десятим?
– Недоролем Десятим? – повторили за Алею обіцянки. – А хто це такий?
– Ні, ми не знаємо ніякого десятого!
– Ні двадцятого!.. Хі-хі-хі!
– Ні тридцятого!.. Хі-хі-хі! – знову закричали обіцянки.
– Ми знаємо тільки Першого!
– Першого!
– Першого!
У Алі завмерло серце… Вона чекала, що гукатимуть далі ці дві щебетухи.
А вони застрибали навколо Алі з Сашком на одній ніжці і по черзі вигукували, підстрибуючи:
- ПЕР…
- ШО…
- ГО…
- НЕ…
- ДО…
- РАД…
- НИ…
- КА!
Аля з Сашком машинально вхопили один одного за руки.
Отже, Перший Недорадник знову опинився в Країні Недоладії! І тепер у нього є голова, яку Аля йому домалювала!
І якщо тепер потрапити до його рук, то можна вже ніколи не повернутися додому! Це була страшна небезпека!