Аля швиденько прийшла до тями. Вона висмикнула свою руку з Сашкової і зробила «страшні очі». Не можна було дозволити обіцянкам-цяцянкам здогадатися, хто вони такі. Бо тоді – і це було зрозуміло – вся Недоладія знатиме про їхню з’яву.
Аля змусила себе натужно посміхнутися і сказала:
– Ну, то ми тоді підемо…
– А куди ви йдете? – разом загукали обіцянки.
– М-м-м-м… – Аля з надією глянула на Сашка. Може, він щось придумає? Але тут в її голові сяйнув один здогад. І Аля сказала те, про що потім пошкодувала.
– У мене тут є один знайомий Рушничок!
Усмішки миттю зникли з дівчачих личок Вони перезирнулися і знову разом протягли:
– Рушничо-о-о-ок?
А потім спитали:
– Це не той, що увесь вишитий червоними півнями?
– …і що постійно вештається разом з Мережаною Недошкарпеткою?
– Той, той! – зраділа Аля. Адже вона пам’ятала Рушничкову подружку. Вони минулого разу подарували їй вишитого рушничка для бабусі.
– Зрозумі-і-і-іло! – сказала одна обіцянка.
А друга взялася в боки і, злісно примруживши очі, сказала:
– А чи відомо вам, що цей Недорушничок і ця Мережана Недошкарпетка – злісні бунтівники? Га?
– І що вони сидять у в’язниці в підземеллі? Га?! – додала перша.
– І що Прокурорський Кріт завтра винесе їм і всім іншим бунтівникам, що сидять разом з ними, вирок? Га?!
У Алі забракло дихання. Такого повороту подій вона не сподівалася.
– А ви знаєте й інших… ну, тих, що сидять разом з ними в підземеллі? – спитала Аля.
– Атож! – загукали обіцянки-цяцянки.
– Їх знає вся Недоладія і вся Країна сяк-таків!
– Їхні імена розвішані на всіх дошках об’яв у наших країнах!
– І як же їх звуть? – Аля боялася навіть подумати, що це можуть бути її друзі.
– Це Недоштанько!
– І Недопопелюшка!
– І найнебезпечніший бунтівник…
– Їхній ватажок!…
– НЕДОЛАДЬКО!
Отже, Алині побоювання справдилися. Її друзі в смертельній небезпеці!
– А хто ж це їх запроторив до в’язниці? – насупивши брови, спитав Сашко.
– Як – хто?!
– Як – хто?! Звісно, Байдуж із байдиками за наказом Першого Недорадника! «Ого! Байдуж із байдиками вже перебралися до Недоладії!» – подумала Аля. Вона згадала гвардійців Недороля Десятого, що вартували її у в’язниці. Їх звали Недоборода і Недовус. Вони тоді допомогли їй втекти з підземелля.
А от Байдуж зі своїми байдиками з Країни сяк-таків Алі зовсім не подобався. Аля пригадала пісеньку, яку співали ці вояки:
- Хтось мириться, хтось б’ється.
- Хтось плаче, хтось сміється.
- А я тихенько скраю
- На все це споглядаю.
- Приємно дуже,
- Коли тобі байдуже.
- Бо все мине, усе мине,
- А спокій – головне!
У них було одне завдання: хапати і тягнути.
– І за що їх посадили до в’язниці? – знову спитав Сашко.
– Бо вони написали листа Переможниці Злого Карлика Недочеревика!
– …щоб вона знову повернулася до Недоладії…
– …і допомогла їм позбавитися від нас…
– …щоб у нашій країні…
– …нас виконували…
– …і дотримувалися!
– А що стається, коли вас виконують і дотримуються? – спитав Сашко.
– Тоді…
…тоді…
– …ми тут лускаємо…
– … і вони хочуть…
– …аби ми всі тут луснули! – вигукнули разом обіцянки-цяцянки і нарешті замовкли.
