Лісорубові сини, або Чарівник, Кравець і Мисливець

За сивої давнини була собі сім’я лісорубів. Мали вони одним-одну сокиру, тож мусили по черзі ходити на роботу й заробляли дуже мало грошей. Так бідно вони жили, що їли соснову кору і вдягалися в опале шовковичне листя. Щоб звести кінці з кінцями, вони навіть тирсу з дерева продавали.

Якось у лісі сталася велика пожежа. Погоріли всі дерева, й лісоруби залишились без роботи. От порадилися вони та й вирішили, що синам треба йти на пошуки кращої долі.

Зібралися троє братів та подалися в мандри. Йшли вони та йшли, аж приходять на роздоріжжя. Подумали брати і вирішили, що кожен попрямує своїм шляхом. А на прощання поклялися, що повернуться на це місце за рік.

От іде старший брат своєю дорогою, аж зустрів чоловіка в мерехтливій мантії і шпичастому капелюсі, що сяяв од блискіток. Чоловік і питає в першого брата, куди це той прямує сам-самісінький.

– Щастя шукаю, – каже лісоруб.

– То ходімо зі мною, – каже йому чоловік.

– А хто ж ти такий? – питається парубок.

– Я чарівник! Можу читати майбутнє по зірках і діставати голубів зі свого капелюха, – гордо каже той.

Та хлопця не вразила така відповідь.

– Королі гукатимуть тебе на пораду, – каже чарівник. – Ти навчишся перетворювати мідь на золото і станеш таким багатим, що перестанеш рахувати гроші!

Подумав юнак, подумав – та й подався з чарівником.

Тим часом другий брат познайомився з кравцем. Той саме шукав собі підмайстра, щоб навчити його своїй справі. Юнак змінив свій одяг із листя на гарне вбрання з доброго сукна. Тепер не лякала його ні зимова холоднеча, ні літня спека.

А третій брат приєднався до хороброго мисливця. Голодний він був ще від початку мандрів, то тепер уже наївся. Навчився він поціляти з лука, й нині його обід складався не лише з лісових ягід.

От минув рік, та й зустрілися брати на тому ж роздоріжжі, де вони розійшлися. Кожен з них уже опанував якесь ремесло, тож додому поверталися вони веселі та вдоволені. Зраділи батьки, а хлопці ну ж бо розповідати, що сталося з ними під час мандрів.

Зажили собі лісоруби в добрі та достатку, аж якось дійшли до них чутки, що дракон викрав трьох королівських доньок. Король обіцяв велику винагороду сміливцям, які звільнять принцес. Закортіло братам пригод, тож вони радо вирушили на допомогу.

Брат-чарівник застосував чари, які вивели їх прямісінько до острова серед річки, де й була печера лиходія-дракона. От найняли брати човна, перепливли річку та й підкралися до печери.

Дракон саме пообідав і міцно спав. Поки він хропів, брати звільнили принцес і побігли до свого човника.

Ця метушня розбудила чудовисько. Розлютившись, махнув дракон своїми дужими крильми та й помчав навздогін, погрожуючи спалити втікачів своїм вогненним подихом.

Брат-мисливець не став чекати, поки дракон нападе на них. Взяв він свого лука та й поцілив дракона просто в серце. Гепнуло чудовисько на їхнього човна і, конаючи, пошматувало своїми лапами вітрило. Спинився човен та й аніруш.

Бачать брати, що так і будуть вони стояти посеред річки. Та кравець хутко полатав подерті вітрила. Перепливли вони річку і без перешкод привели принцес до палацу.

Настала пора прощатися, аж стало зрозуміло, що закохалися в них принцеси. Зрадів король і вирішив негайно справити весілля.

Та перед тим поставив умови: кожен з братів повинен виконати окреме завдання.

Мисливець мав поцілити одною стрілою відразу в чотири яблука.

Чарівникові потрібно було, не виходячи з палацу, знайти голку в копиці сіна, що стояла бозна-де.

Шевцеві король наказав пошити килим із листя, що лежало в королівському саду.

Звичайно ж, брати легко виконали всі завдання. Весь королівський двір аж не тямився від подиву. Декотрі двораки так і лишилися з роззявленими ротами до кінця своїх днів.

Отак завдяки своїй майстерності троє братів одружились із принцесами і зажили в добрі та злагоді.