Статут

Панчішка трошки схудла, але до повного звільнення ще було далеко. Однак вона вже не так потерпала, як першого дня. Коли нікого не було вдома і кіт спав, шкарпетки розігрували перед нею вистави. Шкарпетковий театр!

Одні актори, інші – глядачі. Наступного дня мінялися ролями. Панчішка за тим усім уважно спостерігала згори, наче з театральної ложі.

Репертуар складався розмаїтий, залежно від того, які радіовистави передавали в ефірі: «Івасик-Телесик», «Гамлет», «Ходить гарбуз по городу»… У виставі «Острів скарбів» одного з піратів грав Крихітка. Знайшов десь зелену стрічку, вив’язав її собі на маківці біля зеленої гумки і став схожий чи то на матроса в безкозирці, чи то на пірата в бандані. Малюк упевнено почувався серед дорослих і називав себе не шкарпуком, а шкарпетоном. Ніхто й не заперечував.

– До Ліги непарних шкарпеток приймають лише шкарпетки? – поцікавилась одного разу Панчішка.

Синій замислився.

– Ну… Скажімо, Бублика до Ліги не взяли б, хай би він навіть був шкарпеткою, – відповів він. – Однак, міркую, декотрі нешкарпетки могли б опинитися в Лізі. Чом би ні?

– Тоді, – зраділа Панчішка, – прошу мене записати до Ліги непарних шкарпеток.

– Ти з нашим статутом погоджуєшся?

– А який у вас статут?

Шкарпетки поглянули на Синього: який у нас статут?

– У нашому статуті мало би бути кілька пунктів, – почав Синій. – Правило перше я визначив би так: триматися купи й не кидати товариша в біді.

– Правило друге, – підхопив Гонщик, – тішитися з радості товариша, як зі своєї власної.

– Правило третє, – Спортсмен торкнувся м’яча на своєму боці, – діяти злагоджено, як одна команда.

– Правило четверте, – дочекалася своєї черги Зебра, – завжди сподіватися на краще. Ніколи не втрачати надії.

– Я теж хочу додати, – озвалась Панчішка. – Не вважати себе вищим за інших. Бо можеш опинитися над усіма, наповнена цибулею до країв.