Байдужість до країни

Спостерігаючи за ставленням багатьох українців до власної держави, мимоволі складається враження, що вони почувають себе туристами в чужій країні, а не зовсім її громадянами, від чиїх рішень і дій залежатимете майбутнє їхньої Батьківщини. Навіть більше, для багатьох з них події, що відбуваються в країні, сприймаються як елемент якогось розважального шоу, яке до реальності і особисто їх немає жодного відношення. І залишається тільки дивуватися, як люди примудряються так безвідповідально ставитися до оточуючого їх життя.

Хоча вони так не вважають. Більш за все, вони просто не асоціюють себе з Україною, для них ця країна – лише місце тимчасового перебування, яке вони з першої ліпшої нагоди полишать і переїдуть у місце кращого проживання. Так мислять деякі можновладці, для яких Україна є лише засіб для заробітків, так мислить молодь, яка вирушає за кордон у пошуках ліпшої долі. А також так само мислять люди, яким у принципі немає куди їхати і вони нікому за кордоном не потрібні.

У зв’язку з цим виникає цілком парадоксальна ситуація: люди нікуди не їдуть, але живуть так, ніби от-от мають покинути країну, бо ніяким іншим образом не можна пояснити факт їх безвідповідального ставлення до всього, що відбувається у власній країні. Чим можна пояснити таку поведінку? Причин для цього може бути безліч, але хотілося звернути вашу увагу на деякі найбільш значущі.

Передусім, таке байдуже ставлення породжує невлаштованість власного життя: якщо людині байдуже до власного життя, їй тим більше буде байдуже до оточення, і вже тим більше, що відбувається десь у країні.

По-друге, це ненависть. Не секрет, що за роки незалежності в Україні з’явилося чимало людей, які опинилися так би мовити «за бортом» суспільного життя. Причин для цього може бути множина: у цьому може бути винна як сама людина, так і її оточення, чи загалом життя, що склалося за останні десятиліття в державі. Проте попри причини її походження, ненависть спрямована на оточення; людині, яку опанувала ця вада, хочеться, щоб всім оточуючим було так само погано як їй (а за можливості – ще й гірше). Не оминуло це ставлення і державу – так багато українських громадян хочуть взагалі знищення України, попри той факт, що руйнація країни більш за все зруйнує їхні власні життя. Проте ненависть не керується логікою, вона керується знищенням. Зокрема її носія.

По-третє, багатьом жителям України невтямки, що розбудова, розвиток країни – це їхній обов’язок. І ніхто цю роботу за них не зробить. Причина такої «нетямущості» полягає передусім у пануванні в «мізках» багатьох українців радянщини, коли за громадян все вирішувала влада, а громадяни ні за що не відповідали. Втім, громадянам за все доводилося платити, про що палкі прихильники радянщини ніколи не кажуть. Крім того, багатьом людям перешкоджає стати відповідальними громадянами банальна лінь: для них краще, щоб залишалося все як є.

Звісно, можна було навести ще кілька причин, зокрема негативний вплив популярних ЗМІ, але це буде лише частковою правдою, бо ці ЗМІ популярні саме через те, що кажуть, показують ті речі, які люди хочуть дивитися та слухати. Так що подібні ЗМІ не приносять нічого нового, а паразитують на старому.

Отже, цих трьох причин цілком достатньо для формату цього допису. А наостанок, хтілося зауважити, що подібна байдужість багата на купу негативних наслідків, передусім для людей, уражених нею. Хоча їм, певно, до цього якось байдуже. Зі свого боку сподіваємось, що ця інформація була корисною для вас.

З любов’ю, редакція сайту