Виховання агресивних дітей
Часто батьки вдома і вихователі в дитячому садку відмічають зміну поведінки малюка і часто скаржаться на агресивну поведінку дитини. Нерідко можна чути фрази, на кшталт: «Раніше був такий слухняний, а зараз став такою вередливою і упертою дитиною. Не слухається, б’ється з іншими дітьми».
Майже в усіх випадках ці скарги цілком обґрунтовані. У всіх групах дитячого садку є одна-два агресивні дитини, які доставляють немало клопоту і батькам і вихователям.
Причини і наслідки дитячої агресії
Звідки, все-таки беруться агресивні діти, які причини і наслідки дитячої агресії і в якому віці вона з’являється?
У дитини в перший рік життя усвідомленої агресії ще не спостерігається. Якщо навіть дитина спричинила біль дорослому або іншій дитині, то в цьому віці вона робить це не умисне, не усвідомлюючи, що заподіює біль. Найчастіше це відбувається випадково.
Проте, у дитини вже на другому році життя агресія може набувати спрямованого характеру після того, як вона навчиться ходити і стане досліджувати навколишній світ, прагнучи скрізь усе подивитися і поторкати. Подібне прагнення до самостійності і активує власне «Я» в малюка і бажання зробити щось самостійно.
І вже на третьому році життя дитини батьки часто не знають, що робити з вередливою і упертою дитиною. Свою думку діти висловлюють по-різному. Одні капризують або упираються, другі плачуть, треті кричать, є і такі діти, які влаштовують істерику, лежачи на підлозі і стукаючи руками і ногами об підлогу. Звичайно, подібна поведінка в окремих випадках зустрічається в багатьох дітей, але стає вона звичкою, на щастя, досить рідко.
Як правильно батькам реагувати в таких випадках? Найкращим методом є так званий відволікаючий маневр, коли дорослий відволікає малюка чимсь, спрямовує його дії в іншому напрямі. Найменш ефективний засіб – це строгі і категоричні заборони. Виправдані вони можуть бути тільки в тому випадку, якщо поведінка дитини являє небезпеку для неї самої або для навколишніх дітей.
Часто невиправдано строгі заборони призводять до зворотних наслідків. Якщо дитині нічого не пропонують замість того, що вона вимагає, а лише протиставляють строге «ні», вона почуває себе ущемленою. Часто діти відстоюють свої права, коли батьки, навпаки, змушують їх щось робити. У більшості випадків, це відбувається в молодих сім’ях, де або недосвідчені, або занадто строгі батьки занадто сильно обмежують дитину.
Занадто раннє привчання дитини до горщика, насильне годування у великих об’ємах, одягання вовняних речей, які колють шкіру дитини, усе це сприяє появі протестів у малюка. Сюди ж відносяться ситуації, коли батьки вирішують, що не треба давати дитині соску і активно борються з цим та з іншими «шкідливими звичками».
Описана вище поведінка дитини ще не характеризує її як агресивну, у більшості випадків подібні ситуації описують одиничні моменти в поведінці, але передумови до агресивної поведінки дитини закладаються саме так. Якщо прояв агресії в поведінці дитини співпадає з тим моментом, коли дитина йде в дитячий садок, то вони повинні стати тривожними нотками для батьків.
Нерідкі випадки, коли товариська, доброзичлива і активна дитина, яка росла до 3-3,5 років з мамою і бабусею йде в дитячий садок і там її поведінка змінюється на протилежну. Спочатку вона рада товариству інших людей, легко пройшла період адаптації до садка, була розташована до дітей і прагнула грати з ними, ділилася з ними іграшками. Проте, якщо досвіду спілкування з іншими дітьми свого віку в дитини немає, то така дитина часто стає ізольованою від компанії.
Спроби дитини зближуватися з іншими дітьми не призводять до успіху. Діти не приймають дитину у свої ігри, сміються над нею і забирають іграшки. Такий стан речей і стає причиною дитячої агресії. Через декілька місяців поведінка добродушної і товариської дитини різко змінюється. Вона стає агресивною дитиною, б’ється з іншими дітьми, рве їх малюнки, забирає іграшки, не підкоряється вихователям і батькам. Подібна поведінка в дитини спостерігається і вдома. Наслідком подібної дитячої агресії, у більшості випадків, стає переведення дитини в іншу групу. Але і в ній їй доводиться налагоджувати стосунки, і немає гарантії, що в новому колективі причин для дитячої агресії не буде.
Виходячи з цього прикладу видно, наскільки важливе для психічного розвитку молодшого дошкільника спілкування і спільні ігри з однолітками. Вже в 5 років дитина прагне до спілкування з однолітками, дорожить місцем в їх компанії, і прагне зайняти своє становище в їх суспільстві. Причому, для різних дітей досить різного становища в групі. Одні хочуть бути лідерами, другі не прагнуть до лідерства, для них достатньо просто брати участь у спільних іграх, третім достатньо просто неігрового спілкування з однолітками.
Становище дитини в групі визначається декількома чинниками, причому ці показники міняються залежно від віку дитини. До них відносяться і інтелектуальний розвиток, і фізичні показники (сила, спритність), розвиток мови в дітей і навіть зовнішність, зокрема красивий одяг. Але, все-таки, вирішальним фактором стає те, наскільки добре дитина опанувала навички колективних сюжетно-ролевих ігор. Якщо вона вміє придумати, організувати гру і розподілити в ній ролі між учасниками, підібрати необхідні предмети і зацікавити інших дітей, то вона завжди займатиме хороше становище серед однолітків.
Навіть у найблагополучніших сім’ях не завжди батьки можуть прищепити дитині навички ігрового спілкування. Це просто неможливо без спілкування дитини з іншими людьми. Навіть якщо в дитини хороша поведінка, і вона її засвоює від своїх батьків, бабусь і дідусів, то в групі дітей така поведінка навряд чи користуватиметься успіхом. Батьки не в змозі дати дитині таке спілкування, яке їй може дати інша дитина-одноліток.
Також відхилення в поведінці можуть закладатися батьками, коли вони навчають дитину іграм і не враховують її статевовікових особливостей. Наприклад, мама учить грати сина в ляльки, а тато дочку учить воювати. Також не варто робити упор на логічні і інтелектуальні ігри типу шахів, головоломок і тому подібне. Основний упор, при вихованні дитини 3-4 років, слід робити на сюжетно-ролеві ігри.
Звичайно, не усі причини, які травмують психіку, можна усунути. Приміром, якщо в сім’ї народився другий малюк і старша дитина почала ревнувати до молодшого, це зробити буває важко. У цьому випадку старша дитина страждає не від того факту, що з’явилася друга дитина, а через те, що мама перемкнулася повністю на другого малюка і старший почуває себе нелюбимою дитиною в сім’ї. Адже раніше, коли він був єдиною дитиною в сім’ї, мамина і татова увага була зосереджена тільки на ньому. У результаті, дитина стає агресивною і проявляє свою дитячу агресію стосовно молодшого брата чи сестри.
У ранньому віці всяка дія дитини дуже швидко стає для нею звичною. І щоб вона закріпилася, достатньо одного-двох разів її повторити. Тому не варто дивуватися з того, що пару разів дали дитині поблажки в чомусь і потім вона починає вимагати це знову і знову, вступаючи в сімейний конфлікт з батьками. Отже, набагато простіше усунути причини, що сприяють появі дитячої агресії, ніж намагатися перевиховати агресивну дитину. У нерідких випадках перевиховати дитину батькам не вдається і тоді потрібна допомога дитячого психіатра.
Якщо батьки займаються вихованням своїх дітей у сім’ї, контролюють їх поведінку і попереджають капризи і упертість, організовують цікаві спільні ігри за участю інших дітей, то вони тим самим викорінюють безліч причин дитячої агресії і практично виключають вірогідність того, що їх дитина стане агресивною.
Автор: Валентина Стригун