Чи можна довіряти батькам?

Коли ти був малим, то саме вони, батьки, були першими, кому ти звірявся в усіх своїх таємних мріях, прихованих почуттях і «грандіозних» планах. Та сьогодні ситуація дещо змінилася…

Не знаю, чи поставало перед вами таке питання, але одного дня я серйозно замислилася про те, чи можна довіряти батькам. Усе почалося з того, що я розповіла мамі про одного хлопця, який мені дуже подобався. Не розумію, що на мене найшло, але чомусь раптом захотілося поділитися з нею своїми мріями, сумнівами, сподіваннями… Скажу більше – потай я навіть надіялася, що мама щось мені порадить, адже той хлопець зовсім не виділяв мене серед решти дівчат. А я так хотіла, щоби він нарешті звернув на мене увагу!

Не пам’ятаю, як і зав’язалася наша розмова, але невдовзі ми вже теревенили, мов справжні подружки. Чесно кажучи, я й гадки не мала, що з мамою можна так класно поспілкуватися! Я навіть незчулася, як розповіла їй все-все-все: і про того хлопця, і про його байдуже ставлення, і про свою несміливість, і про страх, що я нікому ніколи не сподобаюся…

Виявилося, що моя мама вміє чудово слухати – не перебиває, не повчає, не ставиться до моїх слів зверхньо. Це мені дуже сподобалося. Видалося, що вона справді мене розуміє і тому я можу довірити їй усі свої таємниці.

Та невдовзі на мене чекало гірке розчарування. Того ж вечора я випадково почула, як мама в телефонній розмові зі своєю близькою подругою обговорює мій непростий вік, нещасливе кохання та проблеми зі самосприйняттям. Саме так вона і висловилася: «Проблеми зі самосприйняттям»…

Не знаю, що там порадила мамі подруга, але я вихлюпнула їй усе. І те, що не маю жодних проблем ні зі своїм віком, ні з коханням, ні з якимсь дурнуватим самосприйняттям. А маю лише маму, яка не вміє зберігати чужих таємниць, якій не можна нічого розповісти і якій я ніколи більше не зможу довіряти.

Ось так… Мама намагалася щось мені пояснити, та я навіть слухати не стала. Лише повторила, що ніколи їй не довірятиму, і втекла надвір. А ввечері, коли повернулася додому, мені здалося, що мамині очі чомусь почервоніли… Невже вона плакала? Але чому? Це ж вона зрадила мою довіру. Чи не так?

Думка психолога

На мою думку, у героїні сюжету – чудова мама. Але вона дозволила собі слабинку – поділитися з подругою тим, за що сама дуже переживає. Та невже й донька сама не ділиться з друзями своїми труднощами? Так, мама дуже старається стати доньці близькою, як подруга, і цього вечора вони гарно провели разом час. Очевидно, жінці важливо знати, що відбувається в житті її дитини. Однак мама завжди буде мамою, яка аналізує все зі своєї позиції матері. Я рекомендую дівчині поговорити про це з нею. Сказати, що свої «дорослі роздуми» вона може висловлювати і їй, доньці.

Думаю, червоні очі свідчать про те, що мама усвідомлює свою помилку. Та після відвертого обговорення того, що трапилося, довіра між матір’ю та донькою може лише зрости. Можливо, мама просто шукала поради в подруги, щоби ще більше зблизитися з дочкою.