Життя під паролем?

Що робити, коли батьки аж надто, на твою думку, контролюють тебе та втручаються в твоє життя? Як тобі порозумітися з ними та як поводитися в такій ситуації?

– Слухай, Денисе, а який у тебе пароль на ноутбуці? – під час вечері раптом запитала мама.

– Пароль? А звідки ти знаєш, що я запаролив свій ноут?

– Та я просто хотіла дещо глянути в інтернеті і… – відповіла мама, ховаючи очі.

– Зачекай! – Денис підвівся з-за столу. – У тебе ж є комп’ютер. Навіщо тобі мій ноутбук?

– Так! – несподівано вибухнула мама. – Я хочу знати, чим живе мій син, хочу знати, що в нього в голові, з ким і про що він годинами спілкується в інтернеті… І маю на це право!

– Мам, зачекай! Та ж я і так нічого від тебе не приховую, завжди про все розповідаю…

– Нічого не приховуєш? – не вгавала вона. – А навіщо ж тоді поставив пароль на ноутбуці? Ми з батьком уже давно помітили, що ти у Фейсбуці пропадаєш. А раптом потрапиш під поганий вплив?

– Який поганий вплив? – не вірив своїм вухам хлопець. – Та ж я просто з друзями спілкуюся!

– З якими друзями? Я їх знаю? – швидко перепитала мама.

– Ну когось знаєш, а когось – ні. Дехто взагалі в іншому місті живе. Тому й спілкуємося через інтернет.

– А про що ти з ними розмовляєш?

– Та на різні теми спілкуємося… Нічого кримінального – можу тебе запевнити, – проказав Денис із посмішкою.

– Можеш запевнити? Та як я можу тобі довіряти, якщо ти пароль собі поставив?! – здавалося, Денисова посмішка сильно розсердила маму. – Значить, маєш якісь секрети!

Останні мамині слова остаточно вбили рештки миролюбного настрою хлопця. Він зблід і стиснув кулаки.

– А ти вважаєш, що я не можу мати якихось своїх секретів? Я ж не маленький хлопчик! У мене є своє життя, свої друзі, з якими мені цікаво спілкуватися… І якщо захочу, то матиму і свої секрети!

– Ось як?! – скрикнула мама, дивлячись на Дениса нажаханим поглядом.

– Так! – вигукнув він. – І тому я й запаролив свій ноут. Думаєш, я не помічав, що ти моє листування переглядаєш?

– Але це задля твоєї ж безпеки…

– Мені нічого не загрожує, мам! Мої друзі – не терористи, не наркомани і не злодії! Ось ти кажеш, що маєш право все про мене знати. А я маю право на своє життя?

– Ось станеш дорослим – тоді й матимеш! – відрубала мама.

Вона чекала, що у відповідь Денис знову скаже їй щось різке й болісне, та він не зронив ні слова. Просто дивився на неї, зціпивши руки так, що побіліли пальці.

Думка психолога

Кожна людина має право мати місце, що належить тільки їй. Це називається особистим простором, де ми можемо виявляти себе, творити себе, вчитися бути собою. Мама Дениса втрутилася в особистий простір сина, хоча не має на це повноважень, бо таким чином принижує відчуття гідності іншої особи, у нашому випадку – власної дитини. На жаль, батьки нерідко плутають виховання з бажанням контролювати. Останнє виникає тоді, коли вони почуваються безсилими. Мама може розмовляти з Денисом, розпитувати про його життя, ділитися своїми хвилюваннями, але поважати його простір – це її обов’язок.