Чому мені не можна?

З дитинства нас вчать, що брати без дозволу чужі речі не можна. Але якщо дуже треба чи дуже хочеться? А якщо ці речі не зовсім «чужі» а належать, приміром, старшій сестрі, доброму другові чи однокласнику? Як тоді бути?

«Ні, що не кажіть, а доглядати себе треба в будь-якому віці!» – думала Роксоляна, розчісуючи перед дзеркалом довге біляве волосся. І дарма Марта, її старша сестра, теревенить про якусь там природну красу та інші марудні речі. Трішки косметики ще нікому не зашкодило. Особливо якщо ця косметика якісна і дорога. Он який вона собі класний макіяж зробила, поки сестри вдома немає, – косметика то ж її.

Якісна і дорога. А Марта «жметься»: «Без дозволу не бери!» – каже. Шкода їй чи що?

Дівчина окинула очима кімнату – тут панував повний розгардіяш: розкидані речі, рушники, фен, косметичка… «Творчий безлад», – так охарактеризувала вона стан кімнати і подумала, що до повернення сестри ще встигне прибрати.

Роксоляна була впевнена, що сьогодні на неї чекає чудовий вечір, адже на святкуванні Наталчиних уродин вона точно буде найкрасивішою. Дівчина вже взялася добирати одяг, в якому піде на вечірку, але раптом глянула на свої руки. «Ой, а нігті!» – у паніці вигукнула вона і в шухляді сестри швидко знайшла гарний лак: «Це останнє, більше нічого в Марти не візьму».

Та щойно Роксоляна зручно вмостилася на своєму ліжку і вже почала робити манікюр, як двері до кімнати відчинилися. На порозі стояла старша сестра, яка з невідомих причин скоріше повернулася з роботи. Належним чином оцінивши «творчий безлад», вона заніміла. Але дар мови повернувся до Марти, коли вона вгледіла, що частиною цього хаосу є її косметичні засоби, розкидані будь-де.

– Ну і що це таке? Скільки разів я просила тебе не чіпати без дозволу мою косметику! – почала Марта.

– А що тут такого? Тобі що шкода? – спробувала вдавати образу Роксоляна.

– Ми вже про це не раз говорили… Мені не шкода. Але, по-перше, не всі засоби відповідають твоєму віку, а по-друге, це мої речі – тож, варто запитати мого дозволу.

– Шкода – я так і знала! – підбила підсумок слів сестри Роксоляна й закопилила губи. – А запитати я тебе не могла, бо ти була на роботі.

– Можна було зателефонувати, поговорити зі мною заздалегідь або дочекатися мого повернення! – вибухнула Марта.

– Та нічого мені від тебе не треба! – своєю чергою скрикнула Роксоляна і, жбурнувши сестрі лак, вибігла з кімнати.

Дівчина замкнулася у ванні з твердим наміром змити з обличчя свій чудовий макіяж. Їй хотілося, аби сестра побачила її, заплакану й ображену, і дуже пошкодувала про свій вчинок.

«Відмовки це все» – думала Роксоляна з гіркотою, прокручуючи в голові слова Марти. Вона пошепки невтомно повторювала лиш одне запитання: «Чому мені не можна? Чому мені не можна? Чому мені не можна?..»

Думка психолога

Це дуже просте, але дуже важливе правило: не брати без дозволу речі іншої людини. Кожен повинен мати речі, що належать лише йому.

Роксоляна не дотримала цього правила. Звісно, вона знайшла собі виправдання; звісно, вона не хоче визнавати свою провину; звісно, легше в усьому звинуватити старшу сестру. Проте це не зможе заперечити факт, що правило було порушене. Марта справедливо вказує на те, що сестра могла отримати деякі з цих речей, якби поговорила з нею – це і є дорослим способом домовлятися про те, чого ти хочеш.

Ми можемо успішно знаходити виправдання таким маленьким крадіжкам, але це завжди буде порушенням правил і закінчуватиметься приблизно так само, як у Роксоляни – ми замикатимемось у ванній кімнаті з образою на весь світ, окрім себе самих.