Поговоримо з дітьми про любов?

Навколо Дня святого Валентина багато галасу, і один з головних докорів полягає в тому, що йде підміна великого і святого почуття любові на якусь мало не розпусну закоханість, і що така поведінка насаджується нашим дітям.

Але якщо говорити про дітей, підлітків, то саме батьки можуть навчити дитину адаптуватися до сучасного світу і встояти в ньому.

Якщо тільки забороняти, не даючи альтернативи, то, зростаючи, ця людина або буде боятися зробити свій вибір, або буде заперечувати батьківський досвід, бо він не розвиває, а заморожує, сковує, позбавляє сенсу жити і шукати. Істина ж, як завжди, десь посередині.

Заборонити завжди найлегше, а от спробувати виробити своє ставлення, відкритися новому досвіду з висоти своїх переконань, самостійно відокремити зерна від куколів і поділитися цим зі своєю підростаючою дитиною, звичайно, складніше.

У чому велика небезпека виховання? Дитина сама по собі знаходиться в підлеглому положенні, і потрібно самому вміти бути упокореним і слухняним (наприклад, дружині вміти слухати чоловіка і приймати його рішення без зайвої демагогії, просто тому, що він – головний, а чоловікові – уміти помічати потреби дружини і дітей, прислухатися до них, не стаючи самодуром).

Якщо батько чи мати дійсно хоч би розуміють щось про упокорювання, вони зможуть знайти в собі сили не давити і не відігравати на дитині почуття власної значущості, а бачити її потреби, її бажання, її почуття.

Не заперечувати, а чути, не примушувати, а направляти в потрібне русло, не судити, а любити, покривати і вірити в те, що чадо – не безмозке створіння, а особистість, а я, як мати – не володар, не хазяїн, а лише вихователь. Людина з більшим життєвим досвідом. І саме цим досвідом я можу поділитися.

Це ми, зіпсовані, можемо бачити за першим почуттям своєї дитини розпусту, а вона вище за неї. І дуже важливо навчитися бачити потребу дитини і заохочувати, підтримувати те, що дійсно добре.

Погодьтеся, семирічному хлопчику немає потреби затягнути дівчинку Настю з першої парти в ліжко. Зараз у нього інше завдання – він вчиться проявляти своє ставлення до протилежної статі. Яке поле для творчості!

Можна поговорити з сином про те, що справжній чоловік, якщо хоче висловити своє захоплення жінкою, не б’є її підручником по голові, не смикає за косу, а вчиться допомагати їй, піклуватися.

От тато допомагає мамі носити важкі сумки, а ти можеш допомогти Насті донести портфель. От дідусь піклується про бабусине здоров’я, щодня він допомагає їй дійти до парку, хоча в неї болять ноги: “Ви з Настею доки молоді, ви можете просто гуляти, але ти, як справжній чоловік, можеш стежити по сторонах, щоб ніхто Настю не образив, щоб собака не облаяла”.

Якщо з прикладами в сім’ї не все так добре, можна звернутися за допомогою до книг, фільмів. Можливо, поруч є сім’ї, з якими хотілося б порівнювати. Поговоріть про це зі своєю дитиною!

Можна допомогти підібрати красивий вірш для поздоровлення. Заразом розповісти про поезію. Можна познайомити дитину з основами віршування і придумати вірш самостійно.

Будьте упевнені, навіть якщо дитина забуде про Настю (а в цьому немає нічого жахливого, дитячі почуття спрямовані не на зрілу діяльну любов, вони швидше вчать дитину вміти поводитися зі своїми почуттями) – вона згадуватиме такі от розмови про життя, якщо вони ведуться без примусу, властивого поганим вчителькам, а з повагою до дитячої особистості.

Десятирічна дитина вже може сама почати економити кишенькові гроші, які їй видаються на обіди, і купити свою листівку сама. Це теж дуже педагогічний момент: дитина вчиться поводитися з грошима, що, погодьтеся, для сімейного життя дуже актуально.

Закохана людина завжди трохи божевільна

Закоханість – це один з перших етапів, коли людина вчиться взаємодіяти з іншою особою, а не зі своїми переживаннями на цю тему. Коли ми закохані, ми трохи не в собі, ми стаємо трохи “хворі” на голову.

У людини має бути величезна кількість сил, щоб побути поряд з людиною, її побачити, і трішки ідеалізації, щоб запропонувати вийти заміж, і трішки божевілля, щоб погодитися.

Адже якщо думати тільки головою, то ні за що не приймеш рішення вийти заміж або одружуватися. Роблячи пропозицію чи приймаючи її, ми підписуємося під тим, що ми самі уявляємо важко – за своє майбутнє життя, за свою поведінку через 5, 10, 20, 50 років! Пропонуючи свої руку і серце іншій людині, у цей момент ти на все життя відмовляєшся від інших жінок та інших чоловіків. Іпотеку на 25 років узяти страшно, хоча там умови поведінки більш-менш зрозумілі, а тут підписуєшся за все своє життя.

Закоханість – це обов’язково процес, який призводить до “жили вони довго і щасливо і померли в один день”. Бо людина, зустрічаючи іншу людину, вона якось відчуває споріднену душу, у неї включається якась інтуїція, її притягує.

Але вона ще не знає саму людину, у неї багато фантазій, багато ідеальних уявлень. Але саме закоханість стає початком великої любові. Ці почуття проходять через кризи, які психологами іменуються нормативними, – тобто такі конфлікти і притирання нормальні.

Перший з них – зіткнення з реальною людиною і здатність відмовитися від ідеального жениха чи ідеальної нареченої в ім’я реального чоловіка чи дружини. І про це було б так добре поговорити з підлітком.

Але слухати такі важливі речі про те, що в сім’ї доводиться багато терпіти, доводиться вчитися домовлятися, відмовлятися від другорядного, але наполягати на головному, дитина буде тільки в тому випадку, якщо батьки навчилися розмовляти з нею, коли їй було 5, 7, 10 років, коли вона приймала безперечний авторитет батьків. У 15 років підліток вже сам себе вважає дорослим, а ставлення до вас складатиметься виходячи з того, що ви самі йому дали.

Отже, закоханий зустрічається з предметом своїх зітхань і починає дізнаватися його, починає стежити за його звичками, кидається з головою в цей вир приємних почуттів, що лоскочуть нерви, коли ще не дуже ясно, чи то мені подобається цей парубок, чи то ті почуття, які в мені народжуються завдяки йому. На цьому етапі хлопці з дівчатами віддають перевагу спілкуванню один з одним спілкуванню з усіма іншими, бо їм подобається один одного дізнаватися і відкривати. Природно, відкритися може і те, що “ми один одному не підходимо”.

Але, вибачте, звідки підліток дізнається про те, що статеві стосунки – це саме по собі дуже важливо, але потім, у сімейному житті, коли з’явилася відповідальність за себе і іншу людину? А зараз вони тільки відволікають від етапу пізнавання, вони заважають побачити, що дійсно поряд з тобою твоя людина, або це ілюзія, далі за яку ти ніколи і не просунешся, якщо акцентуватимешся тільки на фізіології?

Доречно зауважити, про такі серйозні речі підліткові можна розмовляти тільки з батьками своєї ж статі. Якщо ваш син поставить вам подібні запитання, акуратно скажіть йому, що це – чоловіча розмова, і слід звернутися до батька (або іншого значущого чоловіка – дідуся, хресного, дядька, друга сім’ї. Бажано заздалегідь потурбуватися про те, щоб така людина була, читати відповідну літературу і відповідати тільки на ті питання, які задає підліток, не червоніючи, щиро ділячись своїм досвідом і висновками з цього досвіду).

Чим особливо корисний період закоханості? Він дає почуття новизни. Знайомитися хочеться з тим, що не цілком відомо. Однією з причин розлучень стає той факт, що люди забувають дивитися один на одного і дивуватися кожного разу один одним.

Взагалі зберегти це почуття новизни до кінця своїх днів – це цінно. Коли ти не бачила чоловіка весь день, він приходить з роботи, а ти відчуваєш, що він вже не такий, яким він пішов уранці. У нього були якісь нові знайомства, нові думки. Він, звичайно, такий же рідний чоловік, але вже трішечки інший. І дружина вже трішечки інша.

Якщо не переривати цей процес пізнавання один одного, то в сім’ї є шанс не перетворитися на набір меблів, де кожен виконує свою функцію, але сам по собі не цікавий.

І про все це потрібно розповідати дітям. Чом би не завести таку традицію – говорити з дитиною про любов кожного 14 лютого, раз вже дійсність сама підкинула нам такий шикарний інформаційний привід.

На день батька чи матері теж можна говорити, повірте, ця тема хвилює дитину не лише раз на рік.

Інша справа, чи стане вона спілкуватися з нами, батьками? І тут, звичайно, потрібно вміти бути чуйним і приймаючим, особливо коли дитина зовсім мала і довіряє нам просто на тій основі, що ми – її батьки.

Дізнаватися себе, спостерігаючи за дорослішанням дитини

Коли дитина закохана, батьки можуть прожити з нею цей процес осмислення, тільки вже більш глибоко, розуміючи і переживаючи почуття на новому рівні, осмислено.

Це добре відіб’ється і на стосунках з власним чоловіком або дружиною. Адже коли самі батьки були молодими і відчували закоханість, усе, що з ними відбувалося, обрушувалося на них “як грім серед ясного неба”. У цих почуттях було елементарно застрягти. А тепер, під час другої молодості, коли дитина вже не потребує безперестанної турботи, вивільнені час і енергію слід направити на свою половинку. Особливо якщо останні 20 років ви називаєте один одного тільки “мама” і “тато”.

Будучи батьками, спостерігаючи за дорослішанням своєї дитини, можна переосмислити цей досвід любові і, як це не сумно звучить, почати готуватися до старості, щоб “синдром спорожнілого гнізда” не став ударом, до якого всі не були готові.

Дуже сумно виглядає ситуація, коли теща чи свекруха, яка звикла бути важливою за рахунок своїх дітей, починає влізати в справи сім’ї своїх дітей, не в силах змиритися з тим, що її там, м’яко кажучи, не чекали, і в неї взагалі-то є своє життя.

Спостерігаючи за своєю дитиною, ми проживаємо ті почуття, якими вона з нами ділиться чи які просто демонструє, наново. Ми можемо, користуючись випадком, звірити стрілки годинника, порівняти самі себе із собою ж, якими були двадцять років тому і здивуватися, як наші уявлення про життя змінилися.

Десь на цьому етапі і з’являється мудрість.

Лідія Сидєлєва