В п’ятницю під’їжджаю до гіпермаркету, затаритись пивом та креветками. Дивлюся – вільне місце є, поряд із запаморочливим харлеєм.
Паркуюся, виходжу з машини, починаю розглядати його, оскільки люблю мотоцикли такі. Поруч біля машини копошиться сім’я, укладає покупки. Мама, Тато, і хлопчисько, років п’яти.
І тут з’являється хазяїн харлею.
Класика – шкіряні штани, шкіряний жилет, на одному передпліччі татуха ZZ Top, на другому – AC/DC. І… Величезна білосніжна шевелюра, і така ж білосніжна борода.
Хлопчисько як заволає – «Мама, дивися, Санта Клаус!..»
А мама йому – «Ні синку, це дядя-байкер».
У хлопчиська починає надуватися нижня губа.
А дядя-байкер обертається до хлопчиська, і каже добре поставленим басом (далі діалог з хлопчиком):
– Та ні, я і є Санта Клаус.
– А де твоя червона шуба і чому на мотоциклі?
– Так літо, у мене відпустка, катаюся от, заразом дивлюся на діток, хто добре поводиться, а хто погано, щоб знати, кому дарувати подарунки на Різдво, а кому – ні. А на мотоциклі, бо олені відпочивають, травичку щипають, сил набираються, адже взимку скільки справ у нас буде.
Далі відкриває кофр, який битком набитий невеликими плюшевими зайчиками.
Бере одного, і дарує хлопчикові зі словами: – Поводься добре, слухайся Маму з Татом, і буде тобі хороший різдвяний подарунок.
У того, аж ледь не сльози на очах від щастя.
Потім він (байкер) обертається до мене, підморгує і шепоче – «Третій за сьогодні».
Сідає на харлея, і плавно від’їжджає.
Мама посміхається, Тато посміхається, хлопчисько обіймає зайчика.
Я дивлюся на сонечко, і думаю – «Як же життя прекрасне!»