Отже, чоловіки, третя заповідь для вас звучить таким чином:
“Приділяй своїй дружині увагу як жінці”
Якось, будучи в місті Гадяч, Полтавської області, я ділився своїми “Десятьма заповідями…” на невеликій сімейній зустрічі. Після закінчення мого виступу встав один шанований у цьому місті чоловік і від імені всіх присутніх подякував мені за сказане слово. І от що він ще приблизно сказав: “Найцікавіше, що можна було побачити на цій зустрічі, це те, що дружина цього чоловіка (він показав на мене пальцем) була присутньою на його проповіді, спокійно слухала і нічого не оспорила. Значить, цінність того, що ми почули сьогодні, значно зростає”. Пам’ятаю, мені відразу стало якось ніяково від цих слів. За всього мого бажання говорити правду, тільки правду і нічого окрім правди, я в той момент прекрасно усвідомив, як багато мені ще потрібно працювати над собою, щоб повністю виправдовувати такі от похвали. Але, я стараюся! І нехай Господь мене в цьому благословить! Добре, тепер до справи.
Одного дня, після якогось невеликого словесного “тертя”, моя дружина підійшла до мене і, піднявши своїм носиком моє підборіддя, сказала: “Пробач!” А потім, трохи зачекавши, додала: “Я тебе люблю-люблю!” Не на мою честь буде сказано, пам’ятаю, я не дуже був тоді налаштований на подібні визнання і в серцях сказав їй приблизно наступне: “Послухай! Коли в черговий раз ти захочеш сказати мені: “Я тебе люблю”, – скажи: “Я тобі слухняна!”
З того дня, якщо Тамара забувала це і просто казала: “… люблю”, – я з відповідним обличчям перепитував: “Ти маєш на увазі: “Я тобі слухняна?” Зрозуміло, що з часом це просто стало нашою грою, і потім ми, як правило, сміялися, жартували і “грали” один з одним як Ісаак з Ревекою (Бут. 26:8). Але одного разу, після чергового “визнання в покорі”, я якось в’яло відреагував на її сигнали і мабуть занадто “механічно” сказав у відповідь “…люблю”. І тоді вона сказала: “Любий! Коли ти в черговий раз захочеш сказати мені: “Я тебе люблю”, – скажи: “Я до тебе уважний!” З того часу ми так і освічувалися один одному в любові: “Мм-м, а я тобі слухняна!”, – “Мм-м, а я до тебе уважний!” І потім ми знову звично сміялися, жартували і “грали” один з одним, роздумуючи десь про себе, над тим, що сказали (до речі, дуже корисно для профілактики).
Думаю, не помилюся, якщо скажу, що по-справжньому жінка розквітає, тільки будучи оточена чоловічою увагою. Я чомусь уявляю собі чисто жіноче товариство, наприклад зустріч старих подруг. Усе є, але це все не те! Немає чоловіка! З’являється чоловік і жінка “оживає”. Для неї починається “справжнє життя”. Її “жіноче” має сенс, лише якщо знаходить високу оцінку в чоловіка!
Чоловіки! А тепер я хочу кинути вам певний виклик! Я, як чоловік моєї дружини, ніколи не допущу, щоб “моя жінка” отримала більше чоловічої уваги і схвалення від когось, ніж від мене! Я ніколи не віддам першості сказати моїй дружині, що вона дуже приваблива (навіть якщо це тільки для мене), що вона цікавить мене як жінка. Я ніколи не упущу можливості виявити своє захоплення її голизною; торкнутися її, якщо вона удома проходить повз і обійми, обійми, обійми!!! Можна поєднувати з поцілунками. Загальновідомо, що жінка може пробачити чоловікові багато що, але неуважності до себе з його боку вона не прощає.
Якось був присутній на проповіді дуже відомого в християнських колах пастора. Темою його проповіді був вірш з Матвія 6:33: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам“. І от що між іншим він сказав: “Прокидаючись уранці, я встаю з ліжка, навмисно ухиляючись від того, щоб сказати дружині хоч би одне слово. Моє перше слово цього дня належить Богові і Його Царству! Я усамітнююся в кабінеті і шукаю Царства передусім. Так написано: “Шукайте ж спершу…!!!” Лише потім я кажу перші слова людині”. Я, пам’ятаю, слухав ці слова, і внутрішньо знизуючи плечима, думав про себе: “А моя дружина прокидається від моїх обіймів, поцілунків і слів любові. Мені так хочеться дати їй нове свідчення в тому, що вона як і раніше улюблена, прийнята і схвалена мною. “Чоловіки, любіть своїх жінок…” Еф. 5:25а – на мій погляд, це таке саме правило в Царстві Божому, як і всі інші. І в чому тут протиріччя з “…шукайте Царства Божого?” “Острівець” цього Царства я кожен ранок “знаходжу” біля себе під боком. Гей, дружини?! Ви за яку проповідь?! Дякую, я задоволений.
Перефразовуючи відомий вираз, що “за кожним великим чоловіком стоїть велика жінка”, я хочу сказати, що “Жінками, з великої букви, своїх жінок роблять мудрі чоловіки”! Нинішнє безбожне століття зробило жінку досить мужоподібною. Жінка поводиться як чоловік, розмовляє як чоловік, одягається як чоловік і заміж виходить з тим же “джентльменським” набором чоловічих замашок. Роль чоловіка, у даному випадку, полягає в тому, щоб пробудити у своїй дружині Жінку, повернути їй усвідомлення себе жінкою, показати дані їй Богом переваги бути просто жінкою і ніким іншим. Іноді, у буквальному розумінні слова, жінку треба наново учити бути жінкою.
Іноді я відверто шкодую, що народився, як я виражаюся, “не в те століття”. Мені так подобається визначеність життєвих ролей колишніх століть, галантність кавалерів, “безпорадність” панянок. У минулі віки жінка уміла дати зрозуміти чоловікові, що вона потребує його і задоволена його увагою. А сьогодні, як казав хтось із наших гумористів: “Її ручку ніжно беруть, щоб поцілувати, а вона все потиснути норовить”. Хоч жартома, хоч серйозно, але, на мій погляд, саме подібна незалежна поведінка жінки і демонстрація нею здатності “прожити без деяких…”, стали потихеньку вбивати в чоловікові Чоловіка. Це як у тому дитячому мультику про ослика: “Я так… хочу… когось… врятувати, але… ніхто… не кричить: “Допоможи!” Я із сумною посмішкою спостерігаю, як обтягнута шкірою “Рембо в спідниці” плентається “на рівних” у чоловічій “зграї”. А в цей же самий час, на її очах черговій мудрій “простачці”, в якої вистачило розуму не стати в чоловіків “своїм хлопцем”, руку і серце пропонує черговий “справжній полковник”. І полковник-то він, зрозуміло, не справжній, тільки дали хлопцеві зрозуміти, що без його чуйного чоловічого керівництва “сімейний фронт” просто приречений на поразку. І в черговому чоловікові “пробудили” Чоловіка, щоб усе життя, що залишилося, він “будив” Жінку в “своїй жінці”.
У цьому відношенні в нас є чудовий приклад нашого Господа Ісуса Христа! У Посланні до Ефесян 5:25-29 сказано наступне: (виділене мною): “Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву і віддав Себе за неї, щоб освятити її, очистивши водяною купіллю через слова; щоб поставити її перед Собою славною Церквою, яка не має плями‚ чи вади, чи чогось подібного, але щоб вона була свята і непорочна. Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе. Бо ніхто ніколи не мав ненависти до своєї плоті, а годує і гріє її, як і Господь Церкву“.
У цих небагатьох словах для нас, чоловіків, міститься “брила” одкровення про нашу роль по відношенню до власних дружин, і ті прості правила, виконуючи які, ми будемо подібні до Христа. Усе це, у сукупності, припускає активність чоловіків.
Передусім, впадає у вічі: “віддав Себе за неї“. Це означає нічого інше, як “приніс Себе в жертву“, що саме по собі, минувши унікальність хреста, закликає нас, чоловіків, до великого терпіння, доки наші дружини не “освятяться“, тобто не “відокремляться” від усього, що чуже заміжнім жінкам. А от і засіб очищення: “через слова“! Дорогі мої, може я комусь і новину зараз скажу, але взагалі-то з дружинами розмовляти потрібно! Не думайте, що як жінка вона і так усе знає! Ніхто з них не має досить ясного уявлення про практичне заміжжя, коли виходять заміж.
Бажаєте, щоб вона стала “славною” дружиною? – частіше кажіть їй про те, як ви щасливі, що вона “ваша жінка”, що вам так подобається піклуватися про неї, робити будь-яку “чоловічу” роботу за одну її щасливу посмішку; “підносьте” у ній усе жіноче (можете у вигляді таких слів: “Кохано, от тобі гроші, купи собі щось… ну, таке, щоб я “розгорнув” це на тобі, а там-м!!!), “підживлюйте” у ній упевненість що вона хороша хазяйка (хвалячи те, що вона приготувала, і помічаючи нові фіранки на кухні) і т. д. Загалом, у цьому випадку чоловікові не гріх казати більше жінці і гріх не казати нічого!
У ті мої юні роки, коли я тільки замислювався про створення власної сім’ї, у мене жила пристрасна мрія, “щоб моїй дружині заздрили, що їй дістався такий чоловік”! (оцініть мою скромність!!!). Не так давно, під час звичайного для нас відпочинку із спілкуванням я із сумом сказав Тамарі: “Прости мене. Я так хотів, щоб ти була щасливою жінкою! Але в мене нічого не виходить. Я не зміг забезпечити тебе так, як ти цього гідна, і взагалі… Я почуваю себе по життю таким невдахою”. На це Тамара відповіла: “А я і так щаслива! Матеріальне для мене не так важливо як те, що ми любимо один одного і розуміємо один одного. Отже не кажи про себе так… Я дійсно щаслива, що ти мій чоловік!” Для мене це були одні з найважливіших і схвальніших слів, коли-небудь почутих мною на свою адресу від жінки! І я також щасливий цим…