Наступне оповідання можна віднести як матеріал для закріплення другої заповіді для чоловіків, а також попередження щодо прийняття скорих рішень.
Я завжди сміявся над колегами і друзями, які ревнували своїх обранців і обраниць. Вважав це безглуздим і нікчемним – до вчорашнього дня.
Того дня я прийшов додому раніше. Хотів свою дружину порадувати, навіть квітів по дорозі прикупив. Двері відкрив ключем. Наташка не почула, напевно через те, що приймала душ, і я вирішив посилити сюрприз, почавши потихеньку роззуватися.
– Васю, ти все доїв? – пролунало з ванни, і я напружився, бо ім’я в мене – Сергій, а їсти я ще і не починав. Незручно приймати їжу, стоячи на одній нозі, а з другої знімаючи черевика.
– Почекай, я вже закінчую, вийду, підкладу ще, – лунало з напіввідкритих дверей ванної кімнати.
Кров прилила до обличчя, а в голові почало щось потріскувати. – А от і роги викльовуються! – вирішив я. – Уб’ю, дружину-заразу і його уб’ю! – притулившись до стіни блискавично аналізував я, прикидаючи, що краще підійде для смертовбивства.
Думка: «Адже я її любив» була останньою краплею, і я кинувся вперед.
– Серьожу, Серьожу, ти чого?! Вибач, невинувата я! – кричала Наталя, ударивши мене дверима ванни, а її витріщені очі були повні жаху. Вона звивалася, як спіймана змія.
– Невинувата!? Ти мені роги наставила! – заревів я, власними очима відчуваючи як цей ріг росте.
– Ти сам, ти сам винен! – Звідки я знала, що ти прийшов?! Ти ж сам, сам об двері ударився, коли я їх розкрила! Куди ти мчав, як очманілий! – Наталя вже ридала.
– Хто він?! – грізно запитав я, намагаючись підвестися з підлоги, – хто цей виродок!? Я вас обох закопаю!!!
– Хто він? – в очах Наталі прослизнув щирий подив. – Ти про кого?
– Хто там на кухні?! – зробив я ще одну спробу встати, але мабуть удар об торець дверей ванної кімнати був занадто сильний, у голові все плавало, а зростаючий ріг починав закривати огляд.
– Хто такий, Васька!? – повторив я запитання.
– Так от він, – Наталя кивнула на кухонний дверний отвір, де біля поріжка тиснулася невеличка сіренька грудочка, що періодично нявкала і зі страхом поглядала на наше з’ясування стосунків, – Оленка подарувала.
Я ще раз доторкнувся до рога і зрозумів, що іноді ми наставляємо їх собі самі.