Як ми бачимо, герої попереднього запису проявили себе в різних царинах: і в спорті, і в музиці, і в кіномистецтві. І єдине, що об’єднує їх, це навіть не наявність таланту, а те, що в них були мудрі матері, які не тільки допомогли розвинути в синах, можливо, до часу заховані таланти, але й підтримували їх у часи їхніх невдач. Підтримували через те, що вірили.
Люди відчувають фальш у стосунках, особливо чутливі в цьому діти. Так що віра цих матерів була щирою, бо інакше підтримка з їхнього боку мала б прямо протилежний ефект, коли дитина не те, що б прагнула до чогось нового, більшого, а навпаки, відчувала себе повною нездарою.
Легко поважати людину, яка досягнула чогось реального в житті, набагато важче шанувати дитину, яка можливо, ще нічого не досягнула. Поки не досягнула. Сама віра в те, що перед вами не просто дитина – маленька, незграбна копія людини, а особистість, з багатим, поки прихованим духовним світом, допоможе прийняти її такою, якою вона є, допоможе розкрити в ній, поки ще приховані таланти, а не вишукувати, тим більше нав’язувати свої. (Якщо ви мріяли, що ваша дитина наслідуватиме ваш життєвий вибір, ваш фах, або ж ви мріяли, щоб вона стала, наприклад, юристом, а вона не виявляє жодної зацікавленості до цього – це не привід для розпачу і скандалів, а лише привід задуматися: а ким є насправді моя дитина, що дійсно цікавить її? Задуматися, знайти відповідь – і допомогти стати дитині тим, ким хоче вона, а не тим, ким хочете ви).
І ще один момент, що потрапляє у вічі в історії героїв попереднього запису. Їхні матері приймали активну, а зовсім не приховану, участь у долі та кар’єрі власних синів, за що вони їм дуже вдячні. Діти повинні бачити, як батьки піклуються про них, повинні розуміти, що це часто буває не просто, а не сприймати турботу про себе як саме собою зрозуміле, що батьки ніби їм винні. Бо в такому випадку в дітей може розвинутись хибне уявлення про світ, як місце, де їм усі винні та зобов’язані. Слід зауважити, вкрай небезпечне уявлення.
Ясна річ, не можна прививати дітям почуття провини за те, що вони перед батьками знаходяться в невідплатному боргу. Нічого доброго таке ставлення не несе. Цей невідплатний борг діти повинні передати у свою чергу власним дітям, утворюючи таким чином безкінечний ланцюжок любові.
Але де знайти межу між явним проявом турботи про дитину і не скотитися в прірву шкодування самого себе, егоїстичним тішенням (по іншому не назвеш!) себе, за принципом: «Я їм (дітям, чоловіку, дружині) всю (всього) себе віддала (віддав), а вони…», чи ще гірше, коли дитина (або чоловік, дружина) почуватимуться винними в невідплатному боргу? На це не можна дати чіткої відповіді, її може підказати лише любляче серце.
І останнє. «За кожним великим чоловіком стоїть велика жінка», – свідчить відоме англійське прислів’я. Чудове, коли це буде рідна мати.
З любов’ю, редакція сайту