Сьогодні в дитячому садку, поки переодягала свою вічно задоволену Нюрку, побачила, що дівчинка з її ж групи просто стоїть у роздягальні і плаче. Дивно, п’ятирічки вже спокійно прощаються і зазвичай не плачуть, коли приходять у садок.
«А ти чому плачеш?» – запитую. Вона не відповідає, а просто плаче. Вихователь каже: «Це ми характер показуємо!»
«Гаразд, – думаю, – характер так характер. Але я ЗНАЮ, ЯК плачуть діти, коли капризують». Ця дівчинка плакала НЕ так.
Підходжу і запитую – а ти чого плачеш? А вона мені так тихо каже: «Іра пішла і забула зі мною попрощатися». Не знаю, хто така Іра. Не мама – точно. Але і з «Ірою» дитині було важливо попрощатися. Дитині взагалі важливо, щоб для когось теж було сумно з нею розстатися на цілий день.
Я кажу цій дівчинці: «А давай я побуду трохи Ірою, і ти зі мною попрощаєшся». І дівчинка погодилася. Я взяла за руку обох дівчаток – свою дочку і не свою – і завела їх обох у групу, поцілувала обох на прощання, обійняла. Вони обоє зі мною попрощалися і побігли в групу разом. І у віконце довго махали мені обоє.
Так от, я подумала. Для будь-якої дитини важливо, щоб її любили. Щоб не лише їй, але і батькам (чи будь-якій іншій людині, яка привела її в садок) теж було трохи сумно розставатися з нею на цілий день. Пам’ятайте про це! Не сваріть дитину, не кричіть на неї уранці, не квапте, бо у вас робота та інші невідкладні справи. Не забувайте сказати дитині «До побачення», поцілувати її і помахати їй у віконце. У мами може бути кілька дітей. У мами може бути купа усіляких справ. А мама в дитини завжди одна і сама-сама важлива на світі. Пам’ятайте, яка на вас відповідальність.
Небайдужа мама