Досить часто батьки занадто перебільшують невміння власних дітей, забуваючи про те, що вони лише діти, яким притаманно за віком не мати певних навичок та вмінь, які приходять лише з часом. І наступна історія добрий тому приклад.
Коли моя племінниця була маленькою, вона не вимовляла букву «К». Нам це здавалося дивним. Ми знавали дітей, які не вимовляють букву Р, букву З і інші Ш, Л і Ж, але буква К, як нам здавалося, утруднень викликати не може в принципі. Ми помилялися. Як не билася моя сестра над правильністю вимови донечки, племінниця наполегливо вимовляла замість букви К букву Т.
– Що росте в бабусі на городі? – катували ми дитину.
– Тартошта, мортва, тапуста, табачти, – рапортувала дитина, і, увійшовши до ражу, продовжувала: – банани.
Бабуся раділа банановому урожаю на своєму городі і кричала нам:
– Відчепіться від дитини, нехай говорить, як хоче!
А ми горювали, що в нас у сім’ї росте носій фефекта фікції, і вирішили неодмінно відправити дитину логопедові для дослідів.
Приходить моя сестра до логопеда, приводить до нього свою “дефективну” дочку і каже:
– От, лікарю, рятуйте. Не вимовляє букву К, така трагедія, така трагедія, хоч у вир головою.
Ну і сльозу материнську, звичайно, по щоці рукавом розмазує.
Лікар на нашу дівчинку зверху вниз подивився і каже:
– Скажи «каша».
– Таша.
– Скажи «мишка».
– Мишта.
– Скажи «клоун».
– Мені набридло. – Раптом сказала наша дівчинка. – Підемо краще в нас на балтоні твіти поливати. Цур, я поливаю блатитні, а ти – білі.
Логопед здивувався і каже:
– А ти вже і кольори знаєш?
Племінниця теж здивувалася і відповідає:
– Знаю.
– Це який колір?
– Синій.
– А це?
– Жовтий.
– А це?
– Колір морсьтої хвилі.
– І вірші знаєш?
Далі логопед вислухав пару-трійку віршів, пісню про Глафіру (ми з бабусею навчили, досі горджуся) і завершився концерт кружлянням дівчинки кабінетом, бо всякий виступ мав закінчуватися танцями.
Після усього побаченого логопед обернувся до моєї сестри і сказав:
– У мене там, у коридорі сидить п’ятирічний хлопчик, словниковий запас якого обмежується словами «мама», «баба» і «дай», а також другокласник, що досі каже «здлясьте» і «фифка». А ви приводите до мене дівчинку, яка в рік і 8 місяців знає всі кольори, зокрема колір морської хвилі, розповідає вірші, співає пісні, уміє придумати для дорослої людини розвагу у вигляді поливання квітів на балконі, і хвилюєтесь, що вона не вимовляє одну єдину букву з усього алфавіту. Беріть її, матусю, за руку, ведіть додому поливати квіти, і щоб у найближчі три роки я вас тут не бачив!
А десь через місяць, племінниця по телефону радісно повідомила мені:
– А я вмію говорити букву! Приїжджай і привозь мені цукерки!
Я сьогодні згадала і розповіла цю історію тій самій племінниці, якій тепер уже 15 років, і яка зателефонувала мені, щоб поділитися «сумною» новиною: вона пише книгу і в неї ніяк, ну ніяк не виходить ввідна частина. Далі все нормально, а ввідна частина не подобається.
Послала її чим-подалі і веліла з цього питання в найближчі три роки не телефонувати.