Фактор Б

В сучасній культурі та вихованні присутній важливий фактор «Б – батько». Після того, як ми пережили епоху, названу «суспільство без батька», сьогодні в усіх дослідженнях у галузі соціології, психології, антропології намагаються довести важливість ролі батька для психосоціальної рівноваги дітей.

Люди відчувають очевидну потребу в емоційній та виховній присутності батька, незалежно від того, хто виконує цю роль. Багато матерів засмучено кажуть: «Мені доводиться бути для нього й батьком…» Вони чудово розуміють, про що саме йдеться, та відчувають тягар цієї ролі.

Любити – це дієслово. Батьківство відмінює його у свій властивий спосіб. Перша характеристика батьківства – виражати силу любові. Цілком конкретним способом.

Присутність

Батько – це дуже важливий «третій зайвий», який дає чітке уявлення про реальність. Діти відчувають його присутність як справжню необхідність. Якщо батько відсутній або якщо він емоційно далекий, вони переживають це як зраду. Проблема не в часі: проблема полягає в ефективному зв’язку. Якість відносин з батьком в дитинстві – це вирішальний елемент для того, щоб визначити, яким чином людина реагуватиме на світ. Мама – це теплий «кокон». Батько ж виводить дитину у зовнішній світ – до невідомого, до пригод.

Захист

«Прояви ніжності мого батька дещо шершаві: у нього мозолисті руки, адже він чорнороб. Але для мене вони м’якіші за шовк, адже він любить мене», – каже 8-річний малюк. Присутність батька – необхідна. Батько любить, як і мати. Він по-справжньому ніжний, наче кажучи: «Що б не сталося, я тут – для тебе!» І ця присутність означає: «Не бійся, адже я тут!» Завдяки цьому між батьком та дітьми виникають стосунки довіри, а батьківське заохочення надзвичайно стимулює дітей. Чого б не зробив кожен з нас, аби заслужити батьківське «молодець!»?

Приклад

Батько, звичайно ж, є прикладом «мужності» для синів та дочок. У якомусь сенсі його можна назвати дзеркалом: діти завжди відчувають, що їхній батько – це ефективний та вирішальний приклад для них. У минулому будь-які цінності передавалися у формі простих приписів. Зараз їх необхідно показати, пережити. Для дітей батько – це джерело практичної життєвої мудрості; він знає мету та знає, яким шляхом іти до неї. Батько – це перший «вказівник» на життєвому шляху, перший провідник.

Генератор

Батько також «генерує». Батьківство – це своєрідне мистецтво: матеріал для нього – це молода особистість дитини, сповнена стимулів, захоплення, знаків, зародків, талантів. Необхідно сформувати структуру, яка б забезпечила справжню самостійність людини, передала їй систему цінностей, яка б надала їй можливість орієнтуватися, була б певним центром її сумління. І все це за допомогою єдиного потрібного знаряддя: вміння мислити.

Авторитет

Час батьків-повелителів та батьків-командирів, безумовно, минув. Але для того, щоб родина функціонувала з виховної точки зору, необхідно, щоб хтось з її членів зайняв позицію дорослого.

Багато книжок носять таку назву: «Сказати дітям «ні» або ж «Якщо ти мене любиш, скажи мені ні». Це не так просто. Проте набагато важливіше вирішити, якими будуть «великі ТАК», котрі діти повинні прийняти.

Деколи батько повинен «позичити» дитині власну силу, замінити відсутній у дитини центр, підтримати її, як стіна підтримує плющ.

Батько, який хоче здаватися лише «найкращим другом своїх дітей», неначе пристаркуватий партнер для гри, мало на що спроможний. Психологічно це досить зрозуміла позиція; але моральне та суспільне відчуття дітей від цього не зміцнюється.

Загалом авторитет полягає не в тому, щоб командувати: етимологічно це слово походить від латинського дієслова, одним зі значень якого є «допомагати рости». Авторитет у родині мав би допомагати молодшим її членам рости, по можливості «м’яко виховуючи в них відчуття реальності», як це називають психоаналітики.

Якщо батьки своїм приязним авторитетом не допомагають дітям зростати та готуватися до того, щоб стати дорослими, то відчуття реальності їм нав’яжуть суспільні установи, але не лагідно, а насильно. Таким чином з’являються неслухняні пристарілі діти, а не вільні дорослі громадяни.

Все це має в собі чимало неприємного. Деколи сутичка з життям лякає. Мета виховання – навчитися поважати те, що ми спочатку поважаємо з відчуття страху, але так, щоб ми раділи та розуміли, що це для нас дуже важливо. Учнівство вимагає зусиль. Процес зросту має великі можливості та відкриває широкі горизонти. Батько є важливим передусім, тому, що він допомагає «йти вгору».

Мабуть, ніхто не має вроджених якостей доброго батька. Щоб ним стати, потрібні терпіння, уважність та любов. Але мало що спричиняє таке ж глибоке емоційне задоволення, як радість, яку відчуває людина, котра виховує своїх дітей від народження. Така особа проходить усі етапи розвитку до того дня, коли вони отримують незалежність.