Так вже склалося, що люди зазвичай починають цінувати певні речі, обставини, інших людей, лише тоді, коли лишаються їх, втрачають. Для більшості людей цей принцип також добре помітний, коли справа стосується здоров’я, певного внутрішнього розташування (наприклад, почуття миру, захищеності, взаємної симпатії). Проте мало хто з людей шкодує за втраченою можливістю зробити комусь хоча б маленьку, але добру справу, подарувати малознайомій, чи взагалі незнайомій людині щиру посмішку. Для нас цей вчинок, чи навіть посмішка, не складатиме значних зусиль, проте для людини може стати безцінною річчю – стати свідченням, що вона не одинока в цьому світі, що є люди, які помічають її.
Як сказав один бездомний:
– Коли ти даєш бездомному їжу чи гроші, що по-твоєму ти робиш? Тарілка їжі нічого не змінить, він залишиться бездомним, проте ти ніби кажеш йому: ти не «невидимка», я бачу тебе. От що це значить.
Проте маленький добрий вчинок чи та сама посмішка часто зроджують в інших людей не вдячність, розчулення, а навпаки, обурення, злість чи навіть відверту ворожість. Що поробиш, світ поставився жорстоко до них і вони забули, що таке любити і бути любимими. Тому не судіть їх – у світі і так багато жорстокості та засудження, щоб примножувати їх. Проте в цьому світі так мало милості, прощення та людського тепла: розуміння, що поруч з тобою знаходиться людина зі своїми прикрощами і радощами, проблемами і хвилюваннями, зі своїм хай убогим, маленьким, але «внутрішнім» світом, людина, якій так бракує того самого людського тепла, співчуття.
Цього тепла бракує всім нам, і отримати його ми можемо лише почавши дарувати його іншим людям. Це не просто і потребує певних зусиль та навиків, проте з часом переросте в добру і корисну звичку, як свого часу це сталося з містером Міллером – найбагатшою людиною в Колорадо. Дарити своє тепло (друга назва в цього тепла – любов) – це справжній скарб, який може отримати кожен з нас. Щоб переконатися в цьому, достатньо лише почати: для початку – навчитися щиро посміхатися людям.
Редакція сайту