Золота кулька

Коли ліси були ще такі густі, що вкривали землю, немов ковдра, пофарбована в різні відтінки зеленого кольору, жив дуже бідний хлопець, який часто прогулювався серед дерев, роздумуючи про те, що йому робити в житті, якою дорогою йти, щоб не помилитися, та як заробити на шматок хліба.

Одного разу, коли ходив поміж деревами, почув голос, який кликав його, хоча навколо нікого не було. Хлопець почав заглядати то туди, то сюди й… побачив зяблика, який сидів на гілці й промовляв до нього людським голосом:

– Прекрасний юначе, зупинися й послухай. Зараз я заспіваю тобі свою пісню, єдину, яку знаю, а тоді ти муситимеш упіймати й потрясти мною, не завдаючи, однак, шкоди. З мого дзьоба випаде золота кулька. Піднімеш її й покладеш до кишені. Завдяки цій кульці завжди зможеш визначити, що – добре, а що – погане, що – правильне, а що – ні, й будь-якої миті знатимеш, що для тебе найліпше. Тим часом я міцно засну, а ти сховаєш мене в дуплі дерева й зможеш піти собі далі своєю дорогою.

Місто заплаканих людей

Саме так усе й сталося. Хлопець пішов далі із золотою кулькою в кишені. Нарешті дійшов до якогось міста, в якому були багаті крамниці й гарні будинки. Тутешні мешканці продавали, купували, їли, спали, читали й писали, дискутували, бігали так само, як жителі всіх інших міст світу. Дивним, однак, було те, що всі – дорослі й діти, старі й молоді – безперестанку плакали.

Хлопець відчув, що кулька якимось таємничим чином не дає йому йти далі й наказує дізнатися більше про такий дивний спосіб життя мешканців цього міста. Він виразно почув якийсь голос, що сказав йому:

– Мусимо якось допомогти цим людям.

Хлопець одразу ж відважно подався на прийом до короля, щоб поговорити з ним. Король ридав на своєму троні, який стояв у калюжі сліз, котра вже сягала йому по кісточки.

– Ваша королівська величносте, – промовив хлопець, – можете вже відкласти хустинки й підготуватися до урочистостей, бо я прийшов, щоб Вам допомогти.

– Допомогти? Невже ти не знаєш, що нашому містові загрожує страшний дракон, який зжере нас усіх, якщо не віддаватимемо йому одну за одною наших найвродливіших дівчат? Він уже забрав їх дев’ять, останньою була моя донька.

Юнак відчув, що золота кулька наповнює його серце великою відвагою. Сам здивувався, коли промовив до короля:

– Я знаю про це й даю Вам слово, що завтра принесу голову й хвіст дракона. Ваші нещастя закінчаться!

Король подумав, що хлопець збожеволів. Адже його відважні лицарі марно намагалися вбити потвору, а цей волоцюга в лахмітті, без меча й лат, вважає себе ліпшим за них.

Юнак відчитав його думки, але, нічого не сказавши, тільки всміхнувся. “Невдовзі всі переконаються, на що я здатний”, – подумав собі. Попросив короля дати йому кілька булок і доброго меча.

Відразу ж з’явився зброєносець з двома мечами. Один був чудовий: з чистої сталі, інкрустований золотом і сріблом. Він так блищав, що його світло освітило залу, наче вогонь смолоскипа. Другий меч був звичайний і настільки важкий, що потрібно було чимало сил і поту, щоб упоратися з ним. Юнак простягнув руку до блискучого нового меча, але золота кулька порадила хлопцеві взяти другого.

– Не все, що блищить, є найліпшим. Важливі речі здебільшого мають непривабливий вигляд, – таємниче прошепотів йому голос.

Юнак причепив до пояса старого меча й, насвистуючи, попрямував до пагорбів за містом.

Семеро дверей

Саме там дракон збудував собі залізний замок із сімома дверима й сімома вежами, оточений широченним ровом з водою, в якому плавали крокодили й велетенські п’явки. Юнак перейшов через міст, який вів до першої брами. Постукав, і дракон прийшов, щоб відчинити йому.

– Хто ти такий, звідки прийшов і чого хочеш? Відповідай швидко, бо інакше з’їм тебе на сніданок! – наказав.

– Я – бідняк, син і онук бідняків. Прийшов з лісу, що є моїм домом, і хочу, щоб ти перестав бути жорстоким і повернув містові все, що забрав.

Дракон вибухнув сміхом. Крокодили, які почули це, теж захихотіли й забили хвостами по воді, здіймаючи хмари бризок.

– Чудово! Якщо зможеш поцілити в мене – переможеш, інакше – ввечері зжеру тебе!

Юнак кинувся на дракона, але той раптово відступив назад, і двері з великим гуркотом зачинилися.

Міст за спиною хлопця піднявся, а крокодили знову почали хихотіти, показуючи пащеки, наїжачені грізними й гострими зубами. У юнака не було іншого вибору, як тільки йти вперед. Тож він рушив до дверей. Перед цим помітив, що на кожних дверях був якийсь напис. “Двері королів”, – прочитав на перших. “Заброньовані для принців”, – на других. “Сюди можуть заходити лише славетні лицарі”, – на третіх. Шестеро дверей були призначені для шляхетно народжених або славетних осіб. На сьомих дверях виднілося лише одне слово – “Вхід”.

Юнак якусь хвилю вагався, а потім, за порадою золотої кульки, рішуче ввійшов у сьомі двері, які відчинилися перед ним зі страшенним скрипом. “Я не є ні королем, ані принцом, ані славетним лицарем…” – подумав юнак.

Під залізним склепінням замку пролунало незадоволене ричання дракона. За шістьома першими дверима було розставлено безліч пасток, і вже сотні лицарів загинули, потрапивши в них. Яким чином юнак обрав відповідні двері?

“Цього разу мусимо битися!”

Відчуваючи, як швидко б’ється його серце, юнак увійшов у довгий коридор. Він закінчувався великого залою. Та хлопця оточили молоді чоловіки й дівчата. Всі вони були вишукано вдягнуті, танцювали, сміялися, їли смачні страви. Складалося враження, що це люди, які чудово розважаються.

Деякі з них узяли юнака попід руки й змусили танцювати.

– Нарешті ти прийшов! – защебетали дівчата. – Залишайся з нами. Матимеш усе, що тільки є на світі найліпшого: гроші, розваги, свободу.

А якийсь юнак шепотів йому на вухо:

– Яке тобі діло до того міста заплаканих людей?

Хлопець завагався. Однак відчув, що золота кулька пече його, наче вогонь. Зітхнув:

– Я дав слово.

І пішов далі. Стіни зали розсунулися, наче завіса. Юнаки й дівчата, які були маревом, що його створив дракон, зникли. Хлопець опинився віч-на-віч з драконом.

– Отже, цього разу таки мусимо битися, – глузливо засміялася потвора.

– Тепер ти вже не викрутишся, – сказав юнак.

– Але, прошу тебе, зроби мені одну послугу, – продовжував дракон. – Це неможливо, щоб такий сильний і хоробрий дракон, як я, бився з таким жебраком, як ти. Вдягай принаймні ось ці лати!

Дракон подав юнакові пречудові лати. Вони були оздоблені сотнями золотих і срібних пластинок та великою кількістю алмазів. Ці лати перетворили б бідного юнака на прекрасного лицаря.

– Я не такий дурний – відповів хлопець – Ці лати важать, мабуть, центнер. Якщо вдягну їх, не зможу рухатися!

Золота кулька схвалила відповідь юнака.

– Ох, лишенько! Цього разу це вже, напевне, кінець! – зі страхом уголос подумав дракон. Мав страшний вигляд, але був великим боягузом.

– Так, правильно мислиш. То вже справді кінець! – сказав хлопець і одним ударом меча відрубав йому голову, а потім – хвоста.

Із замку вийшло восьмеро прекрасних дівчат. Потвора перетворила їх на співочих птахів, і тепер чари розвіялися. Однак не вистачало дев’ятої, доньки короля, а бідний хлопець не міг повернутися до міста без неї.

– Дракон перетворив її на зяблика, але вона втекла з клітки до лісу, – сказали йому дівчата.

Хлопець згадав собі пташку, що розмовляла людським голосом. Побіг до лісу, знайшов дерево й дупло, де сховав пташку після того, як вона заснула, й побачив, що з отвору в стовбурі визирає голова принцеси, вродливої, наче фея. Одразу ж допоміг їй вилізти звідти. Потім відвів дев’ятьох дівчат до міста. Тільки-но з’явився там, як господарі й парубки, вояки й власники крамниць, чоловіки й жінки, матері й діти, великі й малі відразу перестали плакати й закричали:

– Слава! Слава!

Закінчився сум. Король і піддані святкували три місяці, а молодий бідняк, як це зазвичай буває в казках, одружився з принцесою.

* * *

Конкретні й завжди актуальні життєві ситуації в оповіданні описано з використанням традиційних казкових елементів. Кожен хотів би мати в кишені таку “золоту кульку”, яка за різних життєвих обставин підказувала б, що правильне, правдиве, добре.

Бідний хлопець з казки отримав цей дар і завдяки йому став королем. Золота кулька допомагала йому правильно оцінювати ситуації, не керуватися користолюбством, жадібністю, нелогічними міркуваннями. Юнак прислухався до її порад і завдяки цьому переміг дракона і врятував королівство. Сумління людини – це її “центр ваги”, пункт відліку, який може допомогти “поліпшити світ” і власне життя.