Нездоланні переконання

Зазвичай, людина бачить те, що хоче бачити, і чути те, що хоче чути. І лише під вантажем неспростовних фактів готова змінювати свою думку. І то не завжди, часто залишаючись заручником своїх ілюзій. Не оминуло цього і переконання, що начебто тварини, найчастіше ця почесна роль випадає собакам, краще за людей. Хоча, звичайно, бувають виключення з правил, як наприклад, попередня історія, де взірцем для наслідування, на думку автора листа, мають бути вовки. Такого переконання він набув спостерігаючи за поведінкою вовчої зграї у вольєрі.

Описане Валентином дійсно цікаво, тільки він спостерігав за вовками з іншого боку вольєри, а що б він сказав, коли б опинився з ними в одній вольєрі? Отож бо…

Як часто ми судимо про події, людей, тих самих звірів (собак, вовків) знаходячись з боку, а не перебуваючи в одному становищі з ними? Що б сказали в такому випадку?

Багато хто любить милуватися, бавитися з собаками. Інтернет повний світлин з милими песиками, проте в ньому значно менше світлин з оскаженілими псами, що кидаються на людей, калічать їх і загризають на смерть. Дійсно, кому сподобається подібне? Але таке відбувається поруч з нами, проте більшість намагається про це не згадувати.

Так вже влаштована людська психіка, що вона зазвичай сприймає лише комфортну для себе інформацію, і особам, в яких собаки уособлюють добро, а люди – зло, інформація про численні напади собак на людей нічого не означає. Вони попри все залишаються упертими прихильниками своїх ідей, переконуючи оточуючих, а передусім самих себе, щоб собаки (вовки, коти) більш людяніші, ніж самі люди. На доказ цього вони наводять приклади собачої «людяності» та людської «звірячості», ігноруючи випадки людської жертовності та собачого сказу. Але доносити цим людям протилежну їх світогляду думку загалом марний задум, у більшості випадків вони залишаються прихильниками своїх ідей. І проблема тут не в собаках (котах, вовках) і оточуючих людях, а в самих носіях цих ідей, які часто-густо через свій характер не можуть порозумітися з оточенням і тому шукають відраду в компанії тварин, зокрема собак, або ж у випадку Валентина – вовків.

Як мовиться: «Наше життя є те, що ми думаємо про нього», і цей вислів у повній мірі стосується і нашого ставлення до оточення: як двоногого, так і чотириногого.

Редакція сайту