Порятунок індонезійських орангутанів

Щорічно Міжнародний Центр порятунку тварин, що розташований в Індонезії, приймає десятки орангутанів. В основному це ще дитинчата, які залишилися без батьків. Співробітники реабілітаційного центру не лише стежать за здоров’ям малюків, вони також займаються їх вихованням, готуючи орангутанів-сиріт до подальшого життя на волі.

За розповіддю доглядачів, усі найважливіші навички виживання в дикій природі дитинчата орангутанів отримують від своїх батьків та інших членів сім’ї. Ці ж сироти позбавлені такої можливості, тому їх вихованням займаються люди, а також більше старші тварини, що живуть у цьому центрі.

Вже кілька років тут працює так звана «лісова школа», в якій орангутанів учать лазити по деревах, зводити гнізда, знаходити їжу і уникати небезпек. Щодня співробітники доставляють дитинчат у школу і забирають їх назад на звичайних одноколісних тачках, оскільки орангутани не здатні долати великі відстані пішки.

Цей реабілітаційний центр став домом більш ніж для 80 орангутанів. Після декількох курсів навчання молодих орангутанів відправляють на острів, де вони можуть почати самостійне життя.

– В одну таку тачку поміщається 11 дитинчат, – розповідає Ліс Кей, представник Міжнародного Центру тварин Індонезії. – Вони із задоволенням подорожують до «лісової школи» двічі на день. Дитинчата орангутанів дуже схожі на звичайних дітей, які час від часу капризують, демонструючи свій характер.

– Тому працівникам парку легше перевозити їх тачкою, ніж боротися з їх упертістю, – каже пані Кей. – Можна сказати, що тачки потрібні для прискорення процесу. Крім того, орангутани не пристосовані для пересування по землі, оскільки все життя цих мавп в основному проходить на деревах.

– Як бачите, більшість дитинчат насолоджуються поїздкою. Дехто устигає під час такої подорожі подрімати, а що ви хочете – діти є діти, – сміється жінка. – За малюками постійно наглядають люди, тоді як старшим мавпам надають більше свободи, щоб вони могли швидше адаптуватися до самостійного життя в дикій природі.