Характерною особливістю багатьох українських виборців є те, що вони часто і при чому за доволі короткий період часу, починають відверто недолюблювати або просто зневажати кандидата, за якого зовсім нещодавно віддали свій голос, цим самим мимоволі підтверджуючи життєву істину, що «від любові до ненависті – лише один крок». Хоча, напевно, таке ставлення притаманне багатьом народам, а не тільки українцям, проте сьогодні нашу увагу зосередимо саме на українському виборці, адже саме від нього залежить майбутнє України. Принаймні, так має бути, але до цього «принаймні» ми повернемося наприкінці допису, який власне для цього і був написаний.
Стосовно ж мінливості симпатій пересічного українського виборця варто обмовитися, що це, звичайно, не стосується всіх українців, серед них є достатньо людей, які навіть не через роки, через десятиліття залишається вірними своїм електоральним уподобанням: чи це стосується конкретної партії, громадського руху, або ж певної особи політика. З’ясовувати чи добре це чи ні – ми не будемо, адже скільки людей – стільки і думок. І це в принципі добре, якби лише ці думки були мудрими… Проте стосовно цього існує теж безліч різних думок, тому краще повернемося до питання мінливості, а саме: у чому полягають причини такого ставлення.
Відразу обмовимося, таких причин у принципі може бути множина, адже не забуваємо, що скільки людей – стільки і думок. Проте, на нашу думку, основну причину такого мінливого ставлення до обранця можна охарактеризувати наступним чином: не задовольнив (не задовольнила) покладеної довіри. Втім, для більшості актуальнішим буде дещо видозмінений варіант: не виконав (не виконала) покладених надій.
І якщо стосовно першого варіанту загалом додати нічого: цілком природна реакція – ми довірилися кандидату, повірили його (її) обіцянкам, він (вона) у силу тих чи інших обставин не зміг (не змогла) їх виконати, що і стало причиною розчарування, то другий варіант потребує більш пильного розгляду. А все через те, що він стосується ставлення багатьох (якщо не більшості) українців взагалі до влади, яка на їх думку просто зобов’язана вирішити якщо не всі, то принаймні більшість їх проблем просто через те, що вони обрали цю владу.
Таким розумінням часто користуються усілякі пройдисвіти, які обіцяють українцям чи то золоті гори, чи то «манну небесну», чи то все разом одночасно, тільки б люди дали можливість своїми голосами добратися до жаданої влади. Звичайно, після цього виконання обіцянок можна бути відкласти чим подалі, особливо, якщо їх у принципі виконати просто неможливо. Так і виникає розчарування в невиконанні покладених надій, яких взагалі не можна було виконати.
А тепер настала пора згадати «принаймні», заради якого і розпочалася ця розмова.
Функція влади полягає в регулюванні різноманітних сфер життя країни. Від українського виборця залежить те, які саме люди прийдуть у державні органи влади, щоб так чи інакше регулювати різноманітні сфери життя країни: як у цілому, так і її складових частин (тих же самих територіальних громад). А майбутнє України залежить від нашої спільної праці (або ж її відсутності, і як результат, із зовсім іншими наслідками): як органів влади, так і пересічних громадян. І в цій спільній праці нас нікому не замінити. Хочемо ми це визнавати чи ні, але майбутнє України – саме в наших руках.
Редакція сайту