Тезисно про те, що хотілося б сказати, перш ніж ви почнете читати
Не знаю, як ваше, а моє життя схоже на мозаїку. Маленькі яскраві скельця складаються вигадливими візерунками й роблять картину буття дивовижно гарною та повною. Під різними кутами скельця поперемінно спалахують, відкриваючи нові, ще невідомі грані. Тому кожен мій день не схожий на попередній. Щоразу, здійснюючи нове відкриття, я стаю свідком дива.
Радіти кожному дню, дихати на повні груди, любити себе та інших навчили мене ті, хто доторкнувся до мого життя, – моя сім’я і ті деякі люди, що зустрілися мені на життєвому шляху.
Ідея книжки народилася спонтанно, у процесі обговорення моєї чергової життєвої пригоди, якою я поділилася зі своїми друзяками на Фейсбуці. Довелося дістати купу історій із сімейних загашників, а ще нагострити олівця й почати записувати нові, що посипалися на мене звідусюди.
Моєю спільницею в цій затії стала Світлана Бабинська – надзвичайна людина, чуйна і обдарована. Її малюнки оживили мої розповіді. Світланко, дякую за величезний заряд натхнення, позитиву і таке витончене розуміння моїх відчуттів-переживань. Дякую, що повірила в мене і присвятила себе цій справі. Без тебе вона не здійснилася б.
Моя вдячність також Юлі Шутенко, поціновувачці слова і чуйній душі, за свіжий погляд на те, що стало книжкою, за підбадьорення. Воно справді було вчасним і допомогло упевнитися, що те, чим я вирішила поділитися, буде не тільки цікаве, а й корисне іншим.
І, звичайно ж, величезна вдячність моїй сім’ї. Стас, Сімочка, Сонюша, Полюша, Костик, Мішаня – ви мої дорогоцінні співавтори. Без вашої любові, розуміння та підтримки нічого не було б. Жодна історія не народилася б на світ. Жодне відкриття не було б мені подароване. Дякую вам. Люблю вас. Міцно.