Закінчився лишень четвертий навчальний день, а собачечка наш весь уже заморився: плаче, на руки проситься, прикидається квіточкою на підвіконні… Ну, ніяк не може звикнути, що дітей вдома немає. До того ж, через їхню відсутність поступово стає меломаном. Позавчора слухав Паганіні. Вчора півдня з цікавістю – «Євгенія Онєгіна» Петра Ілліча…
* * *
Наш такс видає багато цікавих і неповторних звуків. Один із них схожий на свист. Тихенький такий. Але яким тихеньким він би не був, це завжди хроматична гама.
* * *
Помітили, що за нашим Ватсиком можна орієнтуватися, як одягатися на вулицю. Якщо він лежить уздовж батареї – слушна прикмета – на вулиці холоднеча. Якщо перпендикулярно до батареї – до потепління. Ще трохи поспостерігаємо – і навчимося за ним градуси визначати.
* * *
Все-таки непогано, скажу я вам, бути таксою. Особливо, якщо під час дощу в доньки господаря, яку потрібно зустрічати після музики, є величезна довга валізка для саксофона. Ідеш собі під нею, і зверху на тебе нічого не крапає!
* * *
З появою найменшенького наш собачечка навчився гавкати пошепки. Гавкає голосно тепер він тільки на вулиці або переконавшись, що дитина не спить і в гарному настрої.
