Жили колись Дідусь і Бабуся. Дідусь мав півника, а Бабуся – курочку.
Одного разу, порпаючись на подвір’ї, Півник і Курочка знайшли зернятка бобу та квасолі. Дідусь узяв ті зернятка та кинув їх під лавку біля стола.
Зернятка бобу і квасолі відразу проросли. З’явились корінці й міцні пагони, які швидко росли. Невдовзі пагони вже вперлися в лавку.
– Що робити? – запитав Дідусь.
– Розпиляй лавку, – відповіла Бабуся.
Дідусь так і зробив.
Біб і квасоля продовжували рости, аж допоки не вперлися в стіл.
– Що будемо робити? – запитав Дідусь.
– Розпиляй стіл, – порадила Бабуся.
Дідусь знову послухався поради.
Біб і квасоля далі росли, вперлися вже в стелю.
– Що робити? – запитав Дідусь.
– Зроби діру в стелі, – спокійно відповіла Бабуся.
Дідусь послухався поради, а біб і квасоля й далі росли, допоки не вперлися в дах.
– Що зробимо? – запитав Дідусь.
– Зроби діру в даху, – порадила Бабуся.
Дідусь так і зробив, однак біб і квасоля не переставали рости. Росли та й росли аж допоки не вперлися в небо.
– Бачиш, – сказав Дідусь. – Сягнули вже неба.
– То чому і ми туди не йдемо? – відповіла Бабуся.
– Але як? – запитав Дідусь.
– Треба вилізти по цих рослинах, – відповіла Бабуся.
Дідусь і Бабуся почали лізти вгору. Бабуся по бобу, а Дідусь – по квасолі. Довго лізли.
– Ну що, ми вже дісталися? – запитав Дідусь.
– Ще ні, – сказала Бабуся. – Небо високо.
Нарешті дісталися до верхівок бобу та квасолі й увійшли на небо.
Сад Доброго Чарівника
Були там гарний сад і хатка.
– Це хатка Доброго Чарівника, – мовила Бабуся.
Несміливо постукали у двері.
– Заходьте, – сказав якийсь голос.
Це був Добрий Чарівник.
– Чи можна тут переночувати? – запитала Бабуся. – Ми такі втомлені…
– Звичайно, можете тут спати, – відповів Чарівник. – Але не торкайтеся моїх тістечок.
– Обіцяємо! – сказали Дідусь із Бабусею та пішли спати.
Однак вночі Бабуся прокинулась.
– Ці тістечка так гарно пахнуть. Дуже мені кортить їх скуштувати.
– Нам не можна їх торкатися, – нагадав Дідусь. – Чарівник може розгніватись.
Бабуся послухалась і заснула. Однак невдовзі знову прокинулась та й каже Дідусеві:
– Мушу скуштувати ці тістечка! Більше не витримаю! Візьму лише малесенький шматочок!
Щойно простягнула руку до тістечок, тарілка тріснула, тістечка стали тістом, яке почало розпливатися.
Дідусь і Бабуся намагалися повернути тісто на тарілку та знову зробити з нього тістечка. Однак, хоча працювали цілу ніч, нічого їм не вдавалося.
Уранці заспівав півень. Відразу тарілка стала цілою, а з тіста знову зробилися тістечка.
Чарівник зайшов до хати та запитав:
– Добре вам спалося?
– Так, дякуємо! – відповіли Дідусь із Бабусею.
– А ви не чіпали моїх солодких тістечок?
– Ні! – збрехали Дідусь із Бабусею.
Тоді Чарівник розгнівався і вигнав їх з неба.
Яблуня
Наступного дня Дідусь і Бабуся знову полізли по бобу та квасолі. Вони дісталися чарівного саду, що серед зірок.
– Можна нам переночувати в тебе? – запитав Дідусь Доброго Чарівника.
– Можете залишитись у саду, – погодився добрий чарівник. – їжте все, що хочете, але не торкайтеся моїх яблук.
– Обіцяємо! – сказали Дідусь і Бабуся.
Вони гуляли чудовим садом, а коли настала ніч, заснули на м’якій траві. Однак невдовзі Бабуся прокинулась.
– Які гарні яблука має Чарівник. Хочеться мені одне з’їсти.
– Не можна їх торкатися, – нагадав Дідусь. – Чарівник може розгніватись.
Бабуся таки зірвала з дерева один плід, і в цю мить усі яблука впали на землю та покотилися по саду.
Перелякані Дідусь з Бабусею не знали, що робити. Дідусь висмикнув кілька волосин з Бабусиної голови та намагався прив’язати яблука до гілок. Однак вони були надто важкі, тому знову впали на землю.
Уранці заспівав півень, всі яблука відразу опинились на дереві.
Прийшов Чарівник і запитав:
– Чи ви не торкалися яблук?
– Ні! – збрехали Дідусь із Бабусею.
Чарівник розгнівався та вигнав їх зі саду.
Карета Чарівника
На третій день Дідусь із Бабусею утретє вилізли по бобу і квасолі на небо та знову прийшли до Доброго Чарівника.
– Можна нам переночувати в тебе? – запитала Бабуся.
– Залишайтесь, – відповів Добрий Чарівник. – Але не торкайтеся моєї карети.
– Обіцяємо! – відповіли Дідусь із Бабусею.
Вдало влаштувались на ночівлю.
Уночі Бабуся прокинулась і сказала Дідусеві:
– Дуже хочу проїхатись по небу в кареті Чарівника.
– Не можна нам чіпати її, ти добре про це знаєш, – відповів Дідусь.
Проте Бабуся була вперта. Сіла до карети, і в цю мить колеса розлетілись на шматочки.
Дідусь із Бабусею цілу ніч намагалися полагодити її, та даремно. Уранці заспівав півень. У цю мить колеса знову опинились на своєму місці та були наче нові.
Утретє прийшов Чарівник і запитав:
– Чи ви не торкалися моєї карети?
– Ні! – утретє збрехали Дідусь із Бабусею.
Тоді Чарівник розгнівався та вигнав їх зі свого чарівного саду.
Дуже швидко Дідусь і Бабуся з’їжджали вниз по бобу та квасолі. Раптом рослини зламались, і старенькі попадали на землю.
Відтоді сидять у своїй хатці з півником і курочкою…
***
Суспільство, в якому живемо, нав’язує необхідність контролю. Тож і у вихованні дітей не можна виключати “заборон”. Бо людська особистість формується, між іншим, також завдяки заборонам, на які натрапляє. Так само ріка вдаряється об береги, які її обмежують і регулюють.
У казці про Дідуся та Бабусю заборони, якими вони так нерозважливо знехтували, були таємницею їх щастя.