Про Дідуся, Бабусю, біб і квасолю

Казки Бруно Ферреро

Жили колись Дідусь і Бабуся. Дідусь мав півника, а Бабуся – курочку.

Одного разу, порпаючись на подвір’ї, Півник і Курочка знайшли зернятка бобу та квасолі. Дідусь узяв ті зернятка та кинув їх під лавку біля стола.

Зернятка бобу і квасолі відразу проросли. З’явились корінці й міцні пагони, які швидко росли. Невдовзі пагони вже вперлися в лавку.

– Що робити? – запитав Дідусь.

– Розпиляй лавку, – відповіла Бабуся.

Дідусь так і зробив.

Біб і квасоля продовжували рости, аж допоки не вперлися в стіл.

– Що будемо робити? – запитав Дідусь.

– Розпиляй стіл, – порадила Бабуся.

Дідусь знову послухався поради.

Біб і квасоля далі росли, вперлися вже в стелю.

– Що робити? – запитав Дідусь.

– Зроби діру в стелі, – спокійно відповіла Бабуся.

Дідусь послухався поради, а біб і квасоля й далі росли, допоки не вперлися в дах.

– Що зробимо? – запитав Дідусь.

– Зроби діру в даху, – порадила Бабуся.

Дідусь так і зробив, однак біб і квасоля не переставали рости. Росли та й росли аж допоки не вперлися в небо.

– Бачиш, – сказав Дідусь. – Сягнули вже неба.

– То чому і ми туди не йдемо? – відповіла Бабуся.

– Але як? – запитав Дідусь.

– Треба вилізти по цих рослинах, – відповіла Бабуся.

Дідусь і Бабуся почали лізти вгору. Бабуся по бобу, а Дідусь – по квасолі. Довго лізли.

– Ну що, ми вже дісталися? – запитав Дідусь.

– Ще ні, – сказала Бабуся. – Небо високо.

Нарешті дісталися до верхівок бобу та квасолі й увійшли на небо.

Сад Доброго Чарівника

Були там гарний сад і хатка.

– Це хатка Доброго Чарівника, – мовила Бабуся.

Несміливо постукали у двері.

– Заходьте, – сказав якийсь голос.

Це був Добрий Чарівник.

– Чи можна тут переночувати? – запитала Бабуся. – Ми такі втомлені…

– Звичайно, можете тут спати, – відповів Чарівник. – Але не торкайтеся моїх тістечок.

– Обіцяємо! – сказали Дідусь із Бабусею та пішли спати.

Однак вночі Бабуся прокинулась.

– Ці тістечка так гарно пахнуть. Дуже мені кортить їх скуштувати.

– Нам не можна їх торкатися, – нагадав Дідусь. – Чарівник може розгніватись.

Бабуся послухалась і заснула. Однак невдовзі знову прокинулась та й каже Дідусеві:

– Мушу скуштувати ці тістечка! Більше не витримаю! Візьму лише малесенький шматочок!

Щойно простягнула руку до тістечок, тарілка тріснула, тістечка стали тістом, яке почало розпливатися.

Дідусь і Бабуся намагалися повернути тісто на тарілку та знову зробити з нього тістечка. Однак, хоча працювали цілу ніч, нічого їм не вдавалося.

Уранці заспівав півень. Відразу тарілка стала цілою, а з тіста знову зробилися тістечка.

Чарівник зайшов до хати та запитав:

– Добре вам спалося?

– Так, дякуємо! – відповіли Дідусь із Бабусею.

– А ви не чіпали моїх солодких тістечок?

– Ні! – збрехали Дідусь із Бабусею.

Тоді Чарівник розгнівався і вигнав їх з неба.

Яблуня

Наступного дня Дідусь і Бабуся знову полізли по бобу та квасолі. Вони дісталися чарівного саду, що серед зірок.

– Можна нам переночувати в тебе? – запитав Дідусь Доброго Чарівника.

– Можете залишитись у саду, – погодився добрий чарівник. – їжте все, що хочете, але не торкайтеся моїх яблук.

– Обіцяємо! – сказали Дідусь і Бабуся.

Вони гуляли чудовим садом, а коли настала ніч, заснули на м’якій траві. Однак невдовзі Бабуся прокинулась.

– Які гарні яблука має Чарівник. Хочеться мені одне з’їсти.

– Не можна їх торкатися, – нагадав Дідусь. – Чарівник може розгніватись.

Бабуся таки зірвала з дерева один плід, і в цю мить усі яблука впали на землю та покотилися по саду.

Перелякані Дідусь з Бабусею не знали, що робити. Дідусь висмикнув кілька волосин з Бабусиної голови та намагався прив’язати яблука до гілок. Однак вони були надто важкі, тому знову впали на землю.

Уранці заспівав півень, всі яблука відразу опинились на дереві.

Прийшов Чарівник і запитав:

– Чи ви не торкалися яблук?

– Ні! – збрехали Дідусь із Бабусею.

Чарівник розгнівався та вигнав їх зі саду.

Карета Чарівника

На третій день Дідусь із Бабусею утретє вилізли по бобу і квасолі на небо та знову прийшли до Доброго Чарівника.

– Можна нам переночувати в тебе? – запитала Бабуся.

– Залишайтесь, – відповів Добрий Чарівник. – Але не торкайтеся моєї карети.

– Обіцяємо! – відповіли Дідусь із Бабусею.

Вдало влаштувались на ночівлю.

Уночі Бабуся прокинулась і сказала Дідусеві:

– Дуже хочу проїхатись по небу в кареті Чарівника.

– Не можна нам чіпати її, ти добре про це знаєш, – відповів Дідусь.

Проте Бабуся була вперта. Сіла до карети, і в цю мить колеса розлетілись на шматочки.

Дідусь із Бабусею цілу ніч намагалися полагодити її, та даремно. Уранці заспівав півень. У цю мить колеса знову опинились на своєму місці та були наче нові.

Утретє прийшов Чарівник і запитав:

– Чи ви не торкалися моєї карети?

– Ні! – утретє збрехали Дідусь із Бабусею.

Тоді Чарівник розгнівався та вигнав їх зі свого чарівного саду.

Дуже швидко Дідусь і Бабуся з’їжджали вниз по бобу та квасолі. Раптом рослини зламались, і старенькі попадали на землю.

Відтоді сидять у своїй хатці з півником і курочкою…

***

Суспільство, в якому живемо, нав’язує необхідність контролю. Тож і у вихованні дітей не можна виключати “заборон”. Бо людська особистість формується, між іншим, також завдяки заборонам, на які натрапляє. Так само ріка вдаряється об береги, які її обмежують і регулюють.

У казці про Дідуся та Бабусю заборони, якими вони так нерозважливо знехтували, були таємницею їх щастя.