Гравик рушив у дальній куток зали. Відсунув убік величезну картонну коробку і постукав у стіну.
Шматок стінки від’їхав убік, і з отвору виглянув гостренький сірий писочок.
– Знайомтесь! Це – Канцелярський Пацюк. Вибач, – звернувся він до Канцелярського Пацюка, – що відриваю тебе від роботи, але нам негайно треба потрапити на берег.
– Треба, то треба, – невдоволено буркнув Пацюк. – Пролазьте.
Гравик, а за ним і всі решта, пройшли углиб довгого тунелю. Стіна за ними стала на місце. Але в тунелі не було цілком темно. На стінах, на однаковій відстані один від одного, світилися шматочки трухлявого дерева. Тунель поступово поширшав, і Аля з Гравиком навіть змогли йти поруч.
– Ви, мабуть, дивуєтесь, куди це ми потрапили? Доки будемо тут повзти, я спробую дещо вам розповісти. Як я розумію, ви вже познайомилися з престолонаслідниками? Отож королева Сяк-Такева страшенно боїться, що вони виростуть такими ж нездарами, як і їхній татусь. Тому й запросила нас – мене та Бібла – за вихователів для хлопців. Бібл вчить їх читати, і не просто читати, а робити це талановито! Аякже, читати теж треба вміти. А я вчу їх гратися. Не просто гратися, а – талановито!..
– Адже гратися треба теж вміти! – перебив його Бібл-Бабл. – А кому ж краще за Гравика знати, як треба гратися! Адже це він вигадав і винайшов усі ігри на світі – і жмурки, і скакалки, і м’ячі, і доміно, і лото…
– І «ґумку», і «чорне й біле не казати…»? – сплеснула в долоні Аля.
– Аякже! І всі дитячі примовки, дражнилки, лічилки – теж він!
– Ой! А я думала – звідки вони беруться!
– Ну досить, досить! – знітився Гравик. – Бібл у нас теж непростий. Він перечитав геть усі книжки на світі.
Сашко з повагою глянув на Бібл-Бабла. З читанням у Сашка було не все гаразд.
– Отож, – повів далі Гравик, – королева, крім нас, приставляє до своїх синів ще й інших учителів. Сподівається, що хоч якийсь малюсінький талантик у них таки знайдеться.
Вони трохи помовчали. Пацюк сопів попереду. Аля про щось роздумувала.
– Можна вас щось запитати? – нарешті наважилася вона.
– Звичайно! – хитнув головою Гравик.
– Чому Пацюк зветься Канцелярським? – пошепки спитала Аля.
– Розумієш, він все своє життя працював у Королівській Канцелярії. Але коли королева дізналася, що він заповнює білі плями історії королівства сяк-таків, то вигнала його.
– Які білі плями? – широко відкрила очі від здивування Аля.
– Зараз він сам тобі розповість.
Вони саме дісталися до Пацюкового помешкання. Воно дуже скидалося на зали музею, тільки підземного. Скрізь по стінах висіли великі, ніби карти світу, шматки цупкого паперу.
На першому від дверей зверху значилося: «Історія королівства сяк-таків». А далі йшов писаний чорнилом текст. Подекуди в тексті виднілися білі плями, ніби щось змило чорнило з паперу. Під стіною стояла чорнильниця-невиливайка з устромленим у неї гусячим пером.
Канцелярський Пацюк підвів Алю з Сашком до однієї з плям.
– Бачите цю білу пляму? – похмуро спитав він. – Ну ось, якщо я не напишу, що відбулося в цьому місці історії, то ніхто ніколи не дізнається про ті події.
– А чому Сяк-Такева не дозволяє вам їх заповнювати? – спитав Сашко.
– Ну, це довга історія… – мовив Пацюк
– … але її варто послухати, – продовжив Гравик. – Давай, друже, починай.
І ось що розповів Канцелярський Пацюк.