Р0зділ двадцять п’ятий, в якому з’являється Недочеревик

Гравик на мить замовк, бо йому від хвилювання забракло повітря. Тисячі очей дивилися на нього. І Гравик повів далі:

– Багато років ми потай мріяли, що про нас згадають. Ми сподівалися, що люди зрозуміють, як погано жити без таланту. І ми мріяли про це не марно. За нами прийшли! Нас просять повернутися!

Гравик подав руку Алі, і дівчинка рішуче стала поруч із ним. Її серце ледве не вискакувало з грудей. Аля відкинула незаплетену косу за спину і звернулася до талантів:

– Так, ми дуже просимо вас повернутися назад. Без вас дуже погано і дорослим, і малим!

Ой, що тут зчинилося! Вгору злетіли кашкети, кухарські ковпаки і безліч найрізноманітніших капелюхів!

Таланти обнімалися, цілувалися, а деякі навіть втирали сльози!

Аля зрозуміла, що не буде жодного таланту, який не захотів би повернутися назад.

– Ой, – раптом згадала дівчинка, – а як же ті таланти, які залишилися в королеви Сяк-Такеви?

– Не хвилюйся, – заспокоїв її Гравик. – Про Острів знають усі таланти, які живуть у цій країні. А ми їм розповімо про все, що тут сталося.

По цих Гравикових словах сильний порив вітру пролетів над майданом. Мовби чорна хмара на мить затулила сонце. А коли воно знову засяяло, всі побачили на пласкому даху найближчого до дзвона будиночка дивну постать. Власне постатей було навіть дві.

Та на другу ніхто не звернув уваги – це був звичайнісінький сяк-так. А ось перший незнайомець привернув загальну увагу. Він ще й підняв руку, ніби закликаючи до тиші.

Аля теж обернулася, щоб побачити, куди це всі дивляться.

Обернулася і завмерла. Бо на даху стояв чоловік у картатому довгому піджаку, зелених черевиках з червоними шнурівками і в червоному ковпачку.

Аля одразу його впізнала. Це був карлик Недочеревик.

Дочекавшись тиші, карлик заговорив неприємним, скрипучим голосом:

– Отже, ви збираєтеся повернутись, – карликові очі лиховісно зблиснули. – Вас лише поманили пальцем, і ви готові знову зазнавати принижень, збиткувань, навіть згодні вмирати? А може, вас дурять? Чи знаєте ви це дівчисько з однією недоплетеною косою? Невже ви й справді хочете покинути ці затишні будиночки, які ви збудували власними руками? Оце спокійне містечко, де ви займалися улюбленою справою? Ні, це, мабуть, мені здалося! – карлик криво всміхнувся.

– Ні, це тобі не здалося! – раптом пролунав упевнений голос Гравика. – А щоб тебе переконати, я навіть скажу, що й ми з Біблом, палки-скакалки, подамося до країни, з якої походять усі оці таланти. Здається мені, що нам там знайдеться кого навчати гратися й читати. Правда, Сашко?

– Тоді я скажу вам ще одне, – проскрипів Недочеревик. – Подивіться на нього! – він пальцем показав на Сашка. – Як ви гадаєте, хто це насправді прийшов до вас? А я вам скажу: це той, хто може з повним правом назватися сяк-таком!

Сяк-так, що весь цей час ховався за спину карлика, вискочив наперед і закричав:

– Хай вона вийме з лівої кишеньки папірця! Хай вийме, і ви всі побачите! Ви побачите! Він сам написав ябеду! Справжню ябеду! – і сяк-так знову заховався за спину Недочеревика.