Коли стемніло, Аля вийшла з під’їзду свого будинку. Було трохи моторошно, адже попереду чекала невідомість. Минулого разу було простіше – жодних тобі переживань чи сумнівів: ррраз – і ти в Недоладії! Воно завжди простіше, коли за тебе вирішує хтось інший.
А тепер нарікати не буде на кого. Сама вирішила – сама й розплутуватиме. Але тепер вона готова до всіляких несподіванок.
Аля зітхнула, поправила за спиною наплічник і рушила до альтанки. Та зробивши кілька кроків, зупинилася і прислухалась. Їй здалося, що вона почула якийсь шум.
Аля знову ступила кілька кроків. І знову їй вчувся якийсь шерех. Дівчинка озирнулась і пильно придивилася до темних кущів. Ліхтар навпроти лише трохи освітлював найближчі гілки. Одна з них тихо гойдалася.
Аля впевнилася, що за нею хтось стежить.
«Що робити? – промайнуло в Алиній голові. – Вернутися додому, чи йти далі?.. Піду далі! Разом з Сашком ми швидше дізнаємось, хто за мною стежить!» – і Аля рішуче подалася до альтанки.
Сашко вже чекав на неї. Аля забігла досередини і притисла пальця до губ:
– Тссс! – цитьнула вона і показала очима собі за спину.
Сашко одразу зрозумів її таємничі знаки. Він вискочив з альтанки і обдивився всі найближчі кущі. А потім повернувся до Алі і розвів руками:
– Нікого! Ти впевнена, що там хтось був?
– Впевнена! Він ішов за мною від самого дому!
– Тоді не гаймо часу! Мобільник зарядила?
– Так!
– А що ти взяла з собою?
– Пляшку води, пару бутербродів… – почала перераховувати Аля. Адже вона пам’ятала, як потерпала від спраги під час своєї першої мандрівки до країни Недоладії. І хоч дівчинка сподівалася, що в зачарованій країні багато чого змінилося, однак убезпечитися не завадить.
– А ти що взяв? – спитала вона.
– А в мене – мобільник, ліхтарик, і ще кілька необхідних для мандрівки речей! – вдоволено сказав Сашко. – А от про бутерброди я й не подумав!
– Нічого, моїх вистачить на двох!
– Тоді вперед! – закинув за плече свого наплічника Сашко.
– Але ж ми ще не придумали, як зробити, щоб у тебе з’явилося щось недороблене!
– Я думав про це. Якщо ми міцно візьмемось за руки, то, гадаю, що в нас вийде! Я просто перенесуся разом з тобою!
– Добре, тільки тримай мене дуже міцно!
Аля розплела кіску і поклала стрічку в кишеньку своїх літніх джинсів.
Потім вони міцно взялися за руки, і Аля почала промовляти закляття:
- Недо-роби,
- Недо-пиши!
- Недо-почни!
- Недо-лиши!
- І недо-їж!
- І недо-пий!
- І в Недо-ладію Мерщій!
На останньому слові Аля й Сашко міцно заплющили очі. Тому вони не бачили, як з кущів вилетів папуга Фері. Він дзьобом і пазурами міцно вчепився в Сашків наплічник, пробурмотів щось нерозбірливе і теж заплющився.
Неначе якийсь потужний вихор закружляв в альтанці, і… за мить вона спорожніла. Лише кілька пелюсток, відірваних вихором з куща жасмину, що цвів коло альтанки, тихо кружляли в повітрі.