Друзям було сумно розлучатися, але іншого виходу не було.
Аля засмучено дивилася на дві дивні постаті, що віддалялися. Одна, зелена, йшла перевальцем. Друга, чорна, – дивно підстрибуючи. Їх теж може схопити Перший Недорадник, якщо комусь стане відомо, для чого вони пробираються до Недограду.
Аля струснула головою, щоб розігнати невеселі думки, і рішуче кинула Сашкові:
– Ходім!
Вони рушили в напрямку, який показав папуга Фері.
Дорогою Аля з Сашком майже не розмовляли. Кожен думав про своє. Аля згадувала маму, тата й бабусю. Якби вони знали, де опинилася їхня донька і онучка! І яка небезпека їй загрожує! Як би вони хвилювалися! Аля аж здригнулася на таку думку! Добре, що вони нічого не знають!
А Сашко обмірковував різні плани визволення Недоладька та його друзів із в’язниці. І відкидав їх один по одному. І сердився сам на себе, що нічого путнього не може придумати.
Папуга Фері сидів на Сашковому наплічнику і теж мовчав. Але про що він думав, ніхто не знав. А може, він і зовсім ні про що не думав, а тільки пильно роздивлявся довкола. І дуже добре, що роздивлявся…
Обабіч дороги росли кущі, за якими простиралися оброблені поля. Папузі здалося, що ці кущі якось дивно ворушаться. Спочатку він не звернув на це уваги. А потім усе ж вирішив злітати й подивитися, що там так шарудить услід за ними.
Сашко не звернув на це уваги: може, папуга вирішив трохи розім’яти крила?
Та щойно він про це подумав, як почувся несамовитий вереск папуги:
– Черррепашки ніндзя! Черррепашки ніндзя! – горлав Фері і, наче яструб, намагався вхопити когось лапами і дзьобом.
Аля з Сашком кинулися йому на поміч. І кого, ви думаєте, побачили вони в кущах? Хто з усієї сили відбивався від кігтів і дзьоба папуги Фері?
О, Аля одразу впізнала це гидке створіння! Тим паче, що номер на його спині не залишав жодних сумнівів!
ЦЕ БУВ СЯК-ТАК № 66!
Це був той самий сяк-так, якого Аля спіймала колись у Сашковому альбомі! І який потім утік з її рукавички, проробивши в ній дірку!
Але тепер сяк-так вже не був такий маленький. У Країні Недоладії, так само, як і в Країні сяк-таків, ці створіння були Алі ледь не до пояса.
Сяк-такові № 66 вдалося вирватися з цупких кігтів папуги Фері. Не встигли Аля з Сашком отямитись, як сяк-так, петляючи, наче заєць, побіг путівцем. Тільки не до міста, куди прямували Аля з Сашком, а в протилежний бік.
За якусь мить сяк-так зник за далеким поворотом шляху.
Зворохоблений від боротьби Фері злетів на гілку куща, заляпав крильми і знову залементував:
– Черррепашки ніндзя! Черррепашки ніндзя!
– Та чуємо, чуємо! – заспокоїв його Сашко. – Ми вже зрозуміли! – Це вони вкрали Першого Недорадника, еге ж?
– Оцей з номеррром на спині виліз із твого ррранця!
– З мого ранця?! – не повірила Аля.
– Твого ррранця! І сховався під ліжко! А потім прррив’язав шворррку! Аби інші черррепашки залізли черррез вікно!
Папуга перевів подих і продовжив:
– І вони видерррлися на стіл! І зірррвали твій малюнок! І скрррутили в трррубочку! І втекли з ним!
– А що ти ще бачив? – схвильовано спитала Аля.
– Бачив карррлика у величезних черрревиках!
– Ой! – сплеснула Аля руками. – А що він робив, той карлик?
– Боррровся з черррепашками!
– Боровся з черепашками?! – вражено повторила Аля.
– Боррровся! Боррровся! Вони виррривали в нього якийсь папірррець!
– Фері, ти щось плутаєш! – вигукнула Аля. – Навіщо карликові Недочеревику боротися з сяк-таками?! Вони ж заодно!
– Нічого я не плутаю! – ображено закричав папуга. – Мільйон незабутніх вррражень! Не вірррите – не тррреба! Більше я нічого не рррозповідатиму!
І ображений папуга, переступивши лапами на гілці куща, повернувся до Алі спиною.