Двері прочинилися і на порозі Аля побачила… бабусю Недокватирку!
Оту саму бабусю Недокватирку, що немилосердно чхала й кашляла, аж поки Аля докрутила їй недокрученого гвинтика на защіпці!
З радісної несподіванки Аля аж скрикнула.
А бабуся Недокватирка сплеснула в долоні і вигукнула:
– Невже це ти? Невже я знову бачу Переможницю Злого Карлика Недочеревика?! Яка…
Але вона не встигла доказати, бо незнайомець, що привів друзів, заштовхнув Алю з Сашком досередини, щільно зачинив двері і з докором повернувся до Недокватирки:
– Ну скільки разів можна повторювати, бабусю, що треба бути обережним! Тебе могли почути аж на майдані!
– Ой, онучку! Ти краще подивися, хто це! Я очам своїм не вірю! Це ж… Це ж… – і бабуся Недокватирка кинулася знову обіймати Алю.
А потім вони повсідалися за великим круглим столом під затишним абажуром з китицями. Лише побачивши цього абажура, Аля зрозуміла, що в Недоладії є електрика!
Яким же було її здивування, коли в кімнаті вона завважила й телевізор! А в кутку стояв столик для комп’ютера. Правда, комп’ютера на ньому чомусь не було.
«Ну, – сказала сама собі Аля, – я бачу, що прогрес у Недоладії пішов далеко вперед!»
– Отже, – перебив її думки хлопчина в окулярах, – будемо знайомі! Невже ти й справді Переможниця Злого Карлика Недочеревика – Дівчинка з Недоплетеною Косою – Аля?!
– Так, це я! – ствердно кивнула головою Аля. – Хоч косу мені для маскування довелося заплести! А це – Сашко! А це… – хотіла вона показати на папугу, але той її випередив. Він схилив голову набік і проказав:
– Ферррі! Ферррі! Викррривач черррепашок ніндзя та орррел-рррозвідник!
Відрекомендувавши себе такими вигаданими званнями, папуга так надувся від пихи, що втратив рівновагу і беркицьнувся з Сашкового плеча на землю. Це було так кумедно, що всі почали реготати.
Ображений Фері перевальцем підійшов до порожнього стільця, злетів на його спинку і повернувся до всіх спиною.
– А як тебе звати? – спитала Аля.
– Мене звати Недосайт.
– А як ти опинився в Недоладії і чому бабуся називає тебе онуком?
– Бачте, ми з нею мовні родичі! Бо її, Недокватирку, можна відчиняти, а мене – відкривати!
– А! Ну так воно і є! – втрутився Сашко. – Сайт – це сторінки в інтернеті! Правда?
– Правда, правда, – підтвердив хлопчина. – Мене недоробив один ледачий комп’ютерних… І тому Недочеревик притяг мене сюди… Тут я й знайшов свою бабусю.
– Недочеревик притяг його останнім! – сказала Недокватирка. – Він думав, що тут його ніхто не зможе доробити! Та він помилився! У нас тут майже всі вже навчилися працювати на комп’ютерах! І саме після того, як Недосайта доробили, карлик Недочеревик заходився тягти сюди цих бульбашкоголових обіцянок-цяцянок! О-хо-хо! І що ж то буде з нашою прекрасною країною!
У Недокватирки з очей закапали сльози.
– Після того, як ми прогнали Недороля Десятого, нам так гарно було тут жити! І Перший Недорадник десь пропав! – шморгала носом бабуся. – І тут на нас посипалися ці бульбашкові нероби-ненажери! Вони нічого не роблять, тільки їдять – пожерли майже всі наші припаси!
– То чому ж ви їх не проженете?! – обурено спитав Сашко.
– На жаль, прогнати їх звідси неможливо! – знову шморгнула носом Недокватирка. – Країна ж зачарована! Дорогу звідси знає тільки карлик Недочеревик!
– Але ж не можна сидіти, склавши руки! – наполягав Сашко.
– А хто тобі сказав, що ми сидимо, склавши руки? – заговорив Недосайт. – Ми боремось!
– Як? – очі в Сашка загорілися.
– Спочатку ми спробували змити їх водою з пожежних шлангів…
– І що?
– На жаль, з того нічого не вийшло, бо від води вони почали розмножуватись!
Тут папуга Фері змахнув крильми і вигукнув:
– Тільки «Доместос» вбиває всі мікроби!
Та на нього ніхто не звернув уваги – всі уважно слухали Недосайта.
– Тоді ми спробували лускати їх голками! – вів далі Недосайт.
– І що?
– Від голок вони не лускають! Виявилося, що лускають вони лише тоді, коли їх виконують! А хто ж виконує обіцянки-цяцянки? Та ніхто! Адже їх і дають лише тому, аби ніколи не виконувати!
– І що ж було далі?
– А далі карлик притяг сюди їхню королеву – Ябільшенебуду. А королева покликала до себе на службу сяк-таків! Бо ніхто з недоладян не хотів їй служити! На той час у Країні сяк-таків не лишилося жодного таланту! Адже всі таланти повернулися до вашої країни!
І сяк-такам повелося дуже погано! Вони всі там геть здичавіли! Колись вони сиділи на деревах і їли гусінь. Якоськи так їх і дражнили:
- Сяк-таки, сяк-таки –
- Ліниві макаки!
- Між листям сидять,
- Гусінь їдять!
Але ж в їхній країні не залишилося ані дерева! Бо вони всі дерева повирубували, щоб виготовляти з них папір для ябед! Працювати вони не вміють, тільки ябеди пишуть. За них завжди працювали таланти.
Тому їм дуже кортіло перебратися до Недоладії! Адже тут було все – їжа, будинки, і навіть електрика! І сяк-таки з радістю перейшли на службу до королеви Ябільшенебуди!