Старший слідчий Бенцик проводив допит. Він сидів за столиком у напівтемряві, направивши світло настільної лампи просто в обличчя Іванові. Це був його метод: створити максимальний дискомфорт обвинуваченому, аби той якнайшвидше захотів говорити ПРАВДУ.
– То ви кажете, Сило, що жодних суперечок із загиблим доктором Брякусом не мали? – Бенцик крізь маленькі окуляри свердлив Івана такими ж маленькими свинячими очицями.
– Не мав, – глухо відповів той.
– Я просив би дивитися мені в очі, коли відповідаєте! – пискляво вигукнув Бенцик.
Далі встав і почав нервово ходити по камері, щоб зігрітися. Сірі стіни та цементна підлога відгонили вологою. Попід склепистою стелею блимали двоє заґратованих віконець, крізь які так і не пробивалося літнє тепло.
– Тоді як ви поясните той факт, що експерти виявили навмисне пошкодження авто?! – Бенцик стояв над Іваном, а його голос лунав мало не як Боже провидіння. (Так думав старший слідчий.) Насправді Іван Сила, сидячи, був якраз урівень з Бенциком, який стояв. Тож коли хлопець підняв голову, їхні носи мало не перечепилися.
З несподіванки Бенцик відскочив. Його гладенько прилизане волосся, розчесане посередині на пробіл, навіть злегка втратило свою сувору прокурорську форму.
– Це означає, – повільно мовив Іван, – що хтось хотів цієї аварії.
– От-от! – задоволено потер руки старший слідчий. – І кому, як не вам, вона була найвигідніша? Га, пане Сило?
Іван задумано почухав потилицю. У цього детектива дивна логіка. Хіба не Брякус зробив його чемпіоном? Хіба не він розповідав дорогою про їхні грандіозні плани? Хіба не він збирався з понеділка подвоїти йому платню? Тепер же зі смертю наставника Іван знову опинився на вулиці.
– Вона була вигідна конкурентам Брякуса, – спокійно відповів Іван. – І взагалі, який дурень влаштовує аварію, коли сидить поруч з водієм?
Бенцик не знайшовся, чим крити. Він налив собі з графина трохи води і надпив, обпікаючи в’язня поглядом, повним злості.
Справді, це міг зробити хіба божевільний. А на божевільного цей селюк не скидається.
У двері камери легенько постукали.
– Так-так, – невдоволено проказав Бенцик, хоч ця пауза врятувала його від відповіді на незручне запитання.
– Пане старший слідчий, – до камери просунулася кучерява, як у баранця, голова помічника Льофи, – До вас прийшов брат доктора Брякуса. Він стверджує, що приніс важливий документ. Властиво, йдеться про приватний щоденник небіжчика.
– Льофо, – аж запінився Бенцик, – не смійте розголошувати секретну інформацію в присутності обвинуваченого! На сьогодні – все! – кинув він Іванові і невдоволено хряснув металевими дверима.